Виставка сюжетних народних рушників, картин та килимів ХХ століття

В Музеї Івана Гончара триває виставка сюжетних народних рушників, картин та килимів ХХ століття. Тут вперше в Україні представлено вишиті жанрові твори, виконані хрестиком і гладдю на домотканому полотні та бавовняних фабричних тканинах у вигляді рушників, картинок та килимів, що походять переважно з Центральної та Лівобережної України.

Твори ці – особливі. Вони вишивалися не для продажу чи виставки, а за внутрішньою потребою, для прикрашання власного помешкання або ж для подарунка. Тому вишитим сюжетним рушникам та картинам властива цілковита внутрішня свобода, безпосередність, щирість та наївність. Час створення виробів, що зберігаються у фондовій збірці – кінець ХІХ–ХХ століття.

aHR0cDovL2hvbmNoYXIub3JnLnVhL3dwLWNvbnRlbnQvdXBsb2Fkcy8yMDE2LzAyLzEwNTQ4ODQ2Xzg3ODYwMjk5ODgzNTk0MF80NzE2ODQ1NjQ3NzQxMjEwNjcyX28tNTU4eDM3Mi5qcGc

З особливим ентузіазмом жанрові сценки вишивалися саме в післявоєнний час. Можливо, тут свою роль відіграло загальне піднесення, відбудова, доступність нового матеріалу, друк великої кількості схем для вишивання, проникнення західноєвропейських культурних віянь. Адже у ролі трофеїв з війни привозили американські кінофільми, листівки та кольорові репродукції з популярних картин європейських художників. Увесь цей образний матеріал ставав новим і бажаним зразком для жіночого рукоділля, викликаючи повальне захоплення – «моду».

Проте сюжетний ряд при цьому формувався насамперед у межах української культурно-мистецької традиції, пов’язаної з фольклором, та під впливом окремих творів професійних художників, творчість, яких була спрямована на відображення сільського життя. Деякі сюжети були поширені як у наївному живописі, так і в вишивці. Наприклад, «Кобзар над Дніпром», «Через кладку» (з картин Костянтина Трутовського), «Прощання косаря» (з картини Івана Соколова) з написом: «Разлука. Як серденько моє б’ється. Пішов мій Гриць до Китаю, може не вернеться!» Незрідка зустрічаються й сюжети та вірші з «Кобзаря»: «Кохайтеся чорнобриві та не з москалями, бо москалі  чужі люде сміються над вами» та ін.

Фольклорного змісту підписи слугували роз’ясненням до сюжету. Під мотивом із зображенням дівчини і козака біля колодязя напис є таким: «Оце ж тая криниченька, що голуб купався. Оце ж тая дівчинонька, що я любувався». А під зображенням дівчини, яка сидить на колоді біля річки – інші промовисті слова: «Сонце низенько, жду тебе моє серденько».

Іноді, навпаки, акцент робився на текстовій частині. У композиції одного з рушників, між вінком і рядами квітів бачимо виразний напис: «Не трудна мені робота. Вишивать була охота».

Зустрічаються також вишиті жанрові сценки без підписів. Але найбільше вражають працемісткістю величезні вишиті килими. Їхній сюжетний ряд значно ширший, а композиції переважно мають репрезентативний характер. На них бачимо традиційні сцени зустрічі козака і дівчини або ж епічну розповідь про життя і відпочинок селян.

З’являється також інтерес до екзотичних сцен зі Сходу – наприклад, скажімо, викрадання нареченої.

Чисельні котики,  дівчатка з котиками, букети в кошичках, путті, – це вже образи, що, найімовірніше, мають західноєвропейське походження.

На вишитих картинах також присутня релігійна тематика: церкви, янгол-охоронець, зображення святого великомученика Пантелеймона з відповідними підписами тощо.

Специфіка матеріалу і технології, брак кольорових ниток вимагали від майстрині винахідливості та фантазії задля вишивання гідного твору, який би не тільки подобався господині, але й був би сприйнятий родиною та односельцями. Творчість сприяла комунікації, зближенню, налагодженню товариських стосунків, виникненню відчуття згуртованості, від чого формувалася добросердечна психологічна атмосфера в жіночій громаді та вдавалося уникнути застійних процесів у рукоділлі.

Більшість творів виконані хрестиком. Мода на хрестик, що виникла у ХІХ столітті, витісняла старовинні технології вишивання. Розширення світогляду, пов’язане з правдивим, реалістичним відображенням світу, сприяло розповсюдженню сюжетів у схемах, з одночасним засвоєнням «нової» умовності зображення. Крихітний простий шов, хрестик, представлений у ранніх творах у двох-трьох кольорах – білому, червоному і чорному, а з появою ниток муліне, у поліхромії, дозволяв створювати будь-які персонажі та сюжети доволі правдоподібно.

Інша техніка, гладь – довільний стібок, покладений щільно,  вивільняла фантазію, образи створювалися значно виразніші, пластичні, цілком авторські. Гладь, покладена під різним кутом, надає зображенню особливої фактурності та внутрішнього динамізму, гри світлотіні. Біле тло полотна диктувало підсилення пастельних кольорів, позначення контуру, вилучення білих мотивів або ж вирішення їх в іншому кольорі.

Композиція в обох технологіях інтуїтивно підпорядковувалась прагненню адаптації до готових схем,  зображень, до світосприйняття, сформованого умовами власного культурного середовища. Це призводило, скажімо, до алогічного введення свійських тварин у пейзаж, зі значним порушенням масштабу на їхню користь або розміщення колгоспних і типових житлових будівель у пасторальних сценах європейського зразка. Крім того, брак якісного матеріалу та випадкові, іноді дисонуючі поєднання кольорів призводили до несподіваних результатів.

Так виникали новаторські форми, сповнені самобутності, яскравого індивідуалізму. Ілюстративність сюжетів природно поєднувалася з поетичним, пісенним і релігійним фольклором, засвідчуючи синкретичність свідомості, що, попри цивілізаційний розвиток, новий образний ряд, залишалася майже у незмінному стані, зберігаючи світоглядну цілісність.

Означений матеріал, що зберігається в фондах Музею Гончара, кількісно досить вагомий, однак недосліджений і потребує глибшого комплексного вивчення.

Виставка триватиме до 3 квітня 2016 року. Вартість квитка: 30 грн; для студентів, школярів, пенсіонерів – 9 грн. Музей працює щодня, з 10:00 до 17:30, окрім понеділка та останнього вівторка місяця.

fdf