Виставка “Земля прадідів” в Національному музеї Тараса Шевченка
З 1 по 10 липня Національний музей Тараса Шевченка представляє виставку династії київських художників Ольги та Олександра Ворони “Земля прадідів”.
«Я не бачив країни, яка б так дуже схожа була на найкращі провінції Англії, як це я зауважив на Україні», – говорить англієць Джозеф Маршаль у своїй книзі подорожей по Україні, виданій в 1772 році. Мова йшла про українське хліборобство, лад і чистоту.
Один з авторів виставки Олександр Ворона, нащадок хліборобів, мореплавців та, судячи з прізвища, запорожців-козаків, мешкаючи в приазовському місті Бердянську, напередодні Другої світової війни навчався у художній студії Якова Соломоновича Хаста, єврея за походженням, який у молоді роки студіював живопис у Парижі, брав уроки у видатного Жана-Леона Жерома, учня Делароша і згодом був учасником відомих Паризьких салонів.
Тож основи європейської школи малюнку та живопису були закладені в професійній підготовці юнака, який ріс на Запоріжжі і з дитинства усвідомлював себе представником могутньої нації із трагічною історією. Завдяки природному таланту та здобутій пізніше вищій освіті Олександр вдосконалював закладену з дитинства фахову майстерність, про що свідчать безліч пейзажних полотен, які були створені автором у різних куточках України, включаючи Крим.
Дочка Олександра Ворони – Ольга Ворона-Адаменко в той час, коли Україна, здавалося, нарешті здобула незалежність у 1991 році, створила ряд представлених на виставці робіт. Серед них – «Слов’янські ворота» – яскравий приклад національного абстрактного живопису з автентичним колоритом та формою, яка нагадує традиційний український пагорб. Головна ідея полотна – символ райських врат.
У «Вдовиному вирію» сполучення знакових символів зі срібно-блакитною кольоровою гамою викликає у глядача почуття світлого смутку. Тема жіночої долі в унісон з народною піснею продовжується в роботах «Проводи русалій», «Годування риб», «Замовляння води» (робота, в якій малиново-червоне з золотим тло передає вібрацію магічних енергій). В «Скрині» застосований орнаментальний мотив українського «вазона». В «Молінні про дощ» жовтогарячий колорит полотна передає відчуття випаленої, розпеченої землі з висохлими водоймами. Фігури людей в молитовних позах надають картині певного драматизму.
В роботі «Савур Могила» за допомогою вертикальної структури створюється варіант ментального національного дерева. З кургану, де покоїться прах воїна, виростає дерево пам’яті. У картині «Бурлеск з Химерою» використано засіб алегорично-символічної образності, етичного ідеалу 17 – 18 століть, епохи розквіту національних форм культури та мистецтва України, пов’язаного з визвольною боротьбою народу проти іноземних загарбників. Театральність, бурлеск створюють атмосферу радощів, іронічності. Назва картини «Пошуки броду» є алюзією на відоме прислів’я «Як не знаєш броду, то не лізь у воду». Але життя посилає виклики і деколи треба діяти всупереч обставинам, долаючи перешкоди. Ця робота – про пошук єдиновірного шляху, який не завжди виявляється легким. Жіноча фігура виступає символом України, яка намагається пронести вогник свічки як символ добра і гідності серед небезпек та ворожих намірів, втіленням яких є потвора, що причаїлась за каменем.
Твори Ольги Ворони-Адаменко можна розглядати, як частину загального процесу створення українського міфу, покликаного сприяти зміцненню самосвідомості українського народу, як такого, що за словами росіянина Рубашова, написаними ще в 1773 році, «…визначився в минулому своїми воєнними подвигами й замилуванням до знання і лицарства, а своєю талановитістю і свободолюбством та своєрідним устроєм вславився перед цілим світом».
Сьогодні, під час російської агресії проти України, як ніколи актуальними є роботи, в котрих змальована чарівна природа та славетне минуле землі, яку захищають наші лицарі – гідні нащадки своїх волелюбних прадідів.