Виставка “Чоловічий портрет” Олександра Дяченка та Бориса Фірцака

Портрет як жанр образотворчого мистецтва — породження європейської культури з її уявленнями про цінність індивідуального в людині. Історія портрета знаходиться у тісній залежності від історії розвитку поняття особистості в культурі. За портретами певної доби можна судити про те, якими воліли бачити себе люди, та якими бачив їх художник, чий погляд також великою мірою детермінований часом. І, навпаки, за культурними текстами епохи можна досить точно сказати, яким буде узагальнений художній портрет людини тієї доби. Отож, парадоксальним чином із нібито самоочевидного жанру образотворчого мистецтва портрет перетворюється на один із найбільш філософських, адже саме у ньому відбувається співставлення: чим є людина і чим вона хотіла б бути.

Фрагмент експозиції виставки в галереї "Дукат". 2016
Фрагмент експозиції виставки в галереї “Дукат”. 2016

Ідея спільної виставки скульптури Олександра Дяченка та живопису Бориса Фірцака народилася ще наприкінці 1980-х, коли Олександр виліпив у глині бюст колеги. У відповідь Борис запропонував організувати якось експозицію з портретів один одного. Тривалий час ця думка жила своїм життям, допоки більш ніж через двадцять років втілилася у виставці чоловічого портрета.

Фрагмент експозиції виставки в галереї "Дукат". 2016
Фрагмент експозиції виставки в галереї “Дукат”. 2016

Черпаючи натхнення у архаїчній пластиці, Олександр Дяченко прагне до максимального узагальнення форми як способу вираження глибинної самосконцентрованої енергії, чистої емоції, що у руках майстра набуває об’єму. Відмова від зайвих деталей, тяжіння до абсолютних форм та використання геометричних об’єктів поряд із пластикою живої фігури характеризують творчий підхід скульптора, хоча його трактування чоловічих та жіночих постатей має певні відмінності. Фігура жінки у пластиці Дяченка досягає вершин узагальненості, несе риси тої первісної форми, яку людина пізнає якщо не до народження, то під час першого досвіду знайомства із чуттєвим світом. Жіноча постать існує поза часом, поза реальністю, як символ вічного життя. Натомість в ряду чоловічих фігур простежується логічна послідовність життєвих періодів: від дитинства до зрілості і, зрештою, старості. Чоловічі постаті у пластиці Олександра Дяченка мають вік та лице, уособлюючи таким чином життя земне, скінченне.

¦Ю¦¬¦¦¦¦TБ¦-¦-¦+TА ¦ФTПTЗ¦¦¦-¦¦¦-. ¦С¦-TА¦¬TБ
Олександр Дяченко. Борис. 1987 (2016)
¦Ю¦¬¦¦¦¦TБ¦-¦-¦+TА ¦ФTПTЗ¦¦¦-¦¦¦-. ¦Т¦¦TА¦¦TБ¦-¦¦¦-¦¦ TБ¦-¦-TЖ¦¦
Олександр Дяченко. Вересневе сонце. 1989 (2008)
¦Ю¦¬¦¦¦¦TБ¦-¦-¦+TА ¦ФTПTЗ¦¦¦-¦¦¦-. ¦У¦-¦¬¦¬¦¦
Олександр Дяченко. Оголений. 1988 (2009)

У той час, як скульптурам Олександра Дяченка притаманна питома інтровертивність, живопису Бориса Фірцака властива деяка екстраверсія. Більшість натурників Фірцака представлено автором у побутовому антуражі та у дещо відстороненому стані. Втім, попри це, використання чистих кольорів, декоративна побудова площини, красномовні деталі та вигадливі драперії — усе натякає на певну постанову. Немовби моделі художника щойно вийшли за лаштунки з-під світла софітів, зняли грим і застигли на порозі повсякденності, ще не повністю вийшовши із ролей, ще несучи на собі відбитки, можливо, не своєї, але глибоко пережитої драми.

¦С¦-TА¦¬TБ ¦дTЦTАTЖ¦-¦¦. ¦Ь¦-TА¦¦TЦ¦-¦-¦¬
Борис Фірцак. Маргінал. 2013
¦С¦-TА¦¬TБ ¦дTЦTАTЖ¦-¦¦. ¦Я¦-¦-
Борис Фірцак. Пан. 2014
¦С¦-TА¦¬TБ ¦дTЦTАTЖ¦-¦¦. ¦Я¦-TАTВTА¦¦TВ TБ¦¦TГ¦¬TМ¦¬TВ¦-TА¦- ¦Ю¦¬¦¦¦¦TБ¦-¦-¦+TА¦- ¦ФTПTЗ¦¦¦-¦¦¦-
Борис Фірцак. Портрет скульптора Олександра Дяченка. 2015

Ненавмисно, але неминуче у роботі над темою чоловічого портрета художники порушують питання тілесності та оголеності. «Бути голим ― значить бути собою, а не об’єктом споглядання», — так могла би звучати основна теза обох майстрів щодо оголеності у мистецтві, та розкривають вони її зовсім по-різному. Оголеність у скульптурі Олександра Дяченка не сприймається як виклик. Звернення до узагальнених форм і лапідарної пластики виправдовує зображення оголеного тіла, як це століттями робили біблійна та міфологічна ніші в образотворчому мистецтві. Оголеність його моделей доречна й переконлива, але лише у тому символічному полі, в якому її мислить художник. Борис Фірцак, навпаки, поміщає своїх натурників ― як жінок так і чоловіків ― у буденний контекст, тому його оголені, не маючи протекції піднесених жанрів, можуть (хоча насправді й не повинні) сприйматися суперечливо. У роботі з чоловічим та жіночим ню Фірцак не вдається до суттєвого розрізнення методів, але тут не йдеться про те, щоб вирівняти чоловіче й жіноче тіло у способах їх візуального подання. Художник проблематизує самий зв’язок тілесності, оголеності та сексуальності, викриваючи фальшиві тотожності.

¦Ю¦¬¦¦¦¦TБ¦-¦-¦+TА ¦ФTПTЗ¦¦¦-¦¦¦-. ¦Ъ¦-¦-¦¬¦-¦¬¦¬TЖTЦTП ¦¬ ¦¦¦-TБTВTА¦¬¦-¦¬ ¦¦TГTВ¦-¦-¦¬
Олександр Дяченко. Композиція з гострими кутами. 1989 (2010)
¦С¦-TА¦¬TБ ¦дTЦTАTЖ¦-¦¦. ¦а¦-¦-¦-¦¦
Борис Фірцак. Ранок. 2016

Історія портрета слідує за злетами й падіннями віри в людську особистість. Між діогенівським «hominem quaero», між «ecce homo» — біблійним і ніцшеанським, між наполеонівським «voilà un homme!» та постмодерним сьогоденням — широкий спектр уявлень про роль індивіда в культурі. І все ж тема портрета, зокрема чоловічого, далека від вичерпання. Доречним є нагадати поверхневій культурі «вічної молодості» про скороминущість життя пронизливим «Вересневим сонцем» та протиставити медійним практикам надмірної саморепрезентації заледве не забуте право на тілесність для себе, а не для інших.

Іванна Стратійчук

¦Ю¦¬¦¦¦¦TБ¦-¦-¦+TА ¦ФTПTЗ¦¦¦-¦¦¦-. ¦б¦-¦- TГ ¦¦¦-TЦTВ¦-¦¦¦-TГ ¦-TЦTЗ
Олександр Дяченко. Сон у квітневу ніч. 1988. З фондів НСХУ
¦С¦-TА¦¬TБ ¦дTЦTАTЖ¦-¦¦. O.Z
Борис Фірцак. O. Z. 2016
Фрагмент експозиції виставки в київській галереї "Дукат". 2016
Фрагмент експозиції виставки в київській галереї “Дукат”. 2016

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.