В “Хлібні” відкрито виставку “Архітектура. Документ і образ”

З нагоди Дня архітектури України (святкується 1 липня) у Національному заповіднику “Софія Київська” відкрито виставку “Архітектура. Документ і образ”. У трьох залах пам’ятки “Хлібня” представлені три версії репрезентації/рецепції архітектури – а) власне проектна документація (види фасадів, інтер’єрів, перспективи, обміри, реконструкції тощо); б) рецепція пам’яток вітчизняної архітектури фаховими архітекторами (акварелі, рисунки); і, нарешті, в) рецепція архітектури художниками.

13644210_1112548445473930_856781772_n

Втім, сподіваюсь, що організатори, формуючи експозицію саме таким чином,  мали на увазі ще й діалектику співвідношень понять документа і образу. Адже навіть суто технічне обмірне креслення архітектурного об’єкта здатне до певної міри формувати його художній образ, і, навпаки, суб’єктивний подорожній начерк чи етюд може в разі потреби виступати в ролі іконографічного документа.

Якщо ж абстрагуватись від проблематики образу-документа, то представлений на виставці матеріал цікавий передусім в історичному сенсі. Так, у залі документації можна побачити роботи таких відомих українських і російських архітекторів, як Василь Кричевський (один з варіантів проекту Музею Т. Шевченка в Каневі), Микола Холостенко (проекти театру для дітей та індивідуального житлового будинку на три кімнати), Микола Баранов (проект будівлі прокатного цеху в Макіївці), Віктор Веснін (конкурсний проект урядового центру в Києві), Анатолій Добровольський (конкурсний проект готелю на 500 місць для того ж урядового центру) та ін.

Не менш значущі для історії української архітектури імена представлені і в розділі, який умовно можна назвати “малюнки архітекторів”. Це Генріх Топуз (автор проекту Театру музкомедії  в Одесі), Ісроель Шмульсон (автор проекту реставрації Катерининської церкви в Чернігові), Микола Коломієць (співавтор проектів кількох станцій київського метрополітену), Євгенія Пламеницька (автор проектів реставрації оборонних споруд Кам’янця-Подільського), Іван Косаревський (дослідник палацово-паркових комплексів України).

Звісно, не всі з виставлених робіт чітко вписуються в окреслені організаторами жанрово-видові рамки. Наприклад, “Брама Заборовського” Василя Кричевського, попри властиву малюнкам архітекторів конструктивність і уважність до деталей, все ж таки ближче до власне мистецьких інтерпретацій архітектури, де на перший план виходять завдання передачі атмосфери епохи, створення довкола пам’ятки певної ліричної аури.

В період з кінця 16 до першої половини 19 століття гравюри, акварельний і олійний живопис були основним джерелом поширення візуальної інформації про класичну, ренесансно-барочну, а згодом і середньовічну архітектуру. Жанр архітектурного пейзажу та архітектурних фантазій (capriccio) забезпечив славу і прожиток багатьом майстрам, серед яких Дж. Паніні, Дж.-Б. Піранезі, Ф. Гварді, Каналетто, Юбер Робер та ін. Трансформаціям цього жанру у 20 – 21 столітті організатори виділили окремий зал. Тут передусім можна відзначити своєрідний культ фрагменту у роботах Ірини Єремєєвої, Оксани Сорокіної та Олесі Джураєвої, та спроби естетизації функціоналістської архітектури у ліногравюрах Олексія Фіщенка і Георгія Козакова, здійснені ще у 1970 – 80-х роках. Решта ж робіт цілком вписуються в традицію чи то пленерних студій, чи подорожніх начерків.

* * *

Численні скандали, пов’язані з нищенням історичної забудови і ландшафтів українських міст, участь у реалізації сумнівної мистецької якості проектах для нуворишів значною мірою похитнули моральний і професійний авторитет українських архітекторів.

Не випадково в День архітектури України у соцмережах поширювали колаж, на якому були зображені охоплені полум’ям києво-печерські хмарочоси з саркастичним підписом “День архітектора”. Проте сердиті українські інтелектуали мали б знати, що архітектура – мистецтво соціальне, тобто кожен народ заслуговує на ту архітектуру, яку має, чи, якщо точніше, – ту, яку замовляють і оплачують його еліти.

На підтвердження цієї аксіоми організатори показали кілька аркушів, що засвідчують вимушену (?) участь провідних архітекторів у сумнозвісному конкурсі на забудову урядового центру Києва, умовами якого було передбачено знесення пам’яток давньоруської архітектури, з Михайлівським Золотоверхим включно. І все ж навіть у ті часи войовничого руйнування старовини архітектори робили все можливе для збереження і відновлення хоча б найважливіших пам’яток.  Представлені на виставці обмірні креслення Софії, проекти реконструкції Борисоглібського і Успенського соборів, приміром,  виконані ще в перше повоєнне десятиліття.

І останнє, окремі матеріали виставки походять ще з Музею архітектури, над створенням якого працювали фахівці Академії архітектури УРСР, і до якого в держави та й архітектурної спільноти так і не дійшли руки за 25 років незалежності.

Віктор Хмельницький

коментувати у Facebook

Ваш коментар:

%d bloggers like this: