Проект «Суспільна угода. Social contract» від платформи культурних ініціатив «ІЗОЛЯЦІЯ»

30 червня у виставковому просторі платформи сучасної культури «ІЗОЛЯЦІЯ» розпочався проект “Суспільна угода”. Проект є комплексним і складається з трьох взаємопов’язаних частин: це міжнародна виставка, на якій представлено роботи 11 митців із 10 країн світу, публічна дискурсивна програма та художня інтервенція художниці Синтії Ґутьєррес «Населяючи тіні» на місці пам’ятника Леніну на бульварі Тараса Шевченка в Києві. Виставка триватиме до 24 серпня за адресою: вулиця Набережно-Лугова, 8, другий поверх.

ІЗОЛЯЦІЯ є неприбутковою недержавною платформою, яка була відкрита 2010 року в місті Донецьк (Україна) на території колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів. 9 червня 2014 року озброєні представники самопроголошеної «Донецької Народної Республіки» захопили цю територію. В зв’язку з цим ІЗОЛЯЦІЯ змінила свою локацію і тепер знаходиться на території Київського суднобудівного заводу. Платформа продовжує реалізовувати культурні проекти, займається підтримкою соціально активних митців та агентів змін у Києві, зацікавлена у проведенні арт-інтервенцій у інших регіонах України. Також ІЗОЛЯЦІЯ виступає ресурсом для міжнародних кураторів, дослідників та інших культурних діячів.

Artist talk1

Назва проекту «Суспільна угода» відсилає нас до політичного трактату французького філософа 18 сторіччя Жан-Жака Руссо «Contrat social», згідно з яким громада та влада діють спільно заради суспільного блага, таким чином випрацьовуючи своєрідну взаємовигідну «угоду». Цей трактат мав величезний вплив на політичне формування тогочасного французького суспільства, а його ідеї стали керівними принципами буржуазної революції. Ідея проекту полягає у тому, щоб долучити художників до створення такої суспільної угоди, дозволити їм впливати на ситуацію у суспільстві.

Проблема пам’ятних об’єктів, в тому числі радянської епохи, а також активізації суспільних спільнот з метою перетворення міського простору актуальна для ІЗОЛЯЦІЇ. Цікаво зазначити, що проект був започаткований ще до появи закону про декомунізацію, тому зараз він отримав додатковий зміст та звучання. Під час захоплення території платформи у Донецьку було знищено багато творів сучасних митців саме з причин їх ідеологічного неприйняття, бо для терористів ДНР вони символізували чужі та незрозумілі західні цінності.

Метою проекту, за словами його кураторки Катерини Філюк, у процесі дискусій та обговорень з залученням представників мистецької спільноти, міської громади та державної влади є створення можливості висвітлення актуальних, але досить болісних тем статусу та функціонування пам’ятних об’єктів у міському середовищі. Проведення проекту «Суспільна угода» – це експеримент ІЗОЛЯЦІЇ в Києві, який намагається бути форпостом змін в Україні. Це рух у напрямку змін у ставленні людей як до самих об’єктів, так і до публічних просторів. Автори творів, що представлені на виставці, кожен у свій спосіб намагаються переосмислити співіснування пам’ятних об’єктів з сучасним світом, а також працюють з проявами колективної пам’яті та історії.

Артуро Ернандес Алькасар (Мексика) представив дві роботи «Знищення пам’ятника/ Падіння уламків» та «Знищення пам’ятника/ Перший камінь» (2015), які він створив шляхом збирання свідоцтв руйнування та повалення об’єктів, що мають ідеологічне та символічне значення. Художник випустив книгу (папір, різографія), де задокументовано моменти як створення, так і руйнування монументів, що уособлюють певну ідеологію. Контекст та фігури вождів і диктаторів є різними, але можна помітити певну схожість ситуацій й обставин, за яких це відбувається, та емоцій учасників подій.

Крістіна Бенжокі (Нідерланди/Сербія) продемонструвала інсталяцію «Минуле менш передбачуване, ніж майбутнє» (2011 – 2016), у техниці трафаретного друку на тканині, що є частиною аудіо- та фотоархіву, який вона присвятила монументам в колишній Югославії. Композиція на полотні являє собою деталі монументів, що створюють певний паттерн. Художниця намагається зафіксувати та осмислити суперечливе ставлення влади і пересічних громадян до пам’ятних об’єктів, багато з яких занедбані або переміщені.

¦ЪTАTЦTБTВ¦¬¦-¦- ¦С¦¦¦-¦¦¦-¦¦TЦ

Враховуючи неоднозначну ситуацію з прагненням декомунізувати київський монумент Щорса, серія фоторобіт Лучезара Бояджиєва (Болгарія) “На відпочинку…” (2004-2106) є досить актуальною для мешканців Києва, адже митець цікавиться кінними пам’ятниками. Переважно ці об’єкти традиційно розташовані у певному типі планування громадського простору. Вони уособлюють цінності національної держави та бачення історії й суспільної ідентичності крізь призму окремих героїзованих особистостей. Після фотографування художник видаляє людську фігуру, позбавляючи зображення тварини контексту історико-героїчного навантаження. В свою чергу, суспільний простір стає більш нейтральним та не транслює фіксовану версію історії. З київських монументів, крім деперсоніфікованого зображення Щорса, також присутнє фото монументу Богдана Хмельницького. Наразі в серії більше 80 робіт.

¦ЫTГTЗ¦¦¦¬¦-TА ¦С¦-TП¦+¦¦¦¬¦¦¦-

Прикладом медіа-арту на виставці є відео Пілар Мата Дюпон «Обійми» (Австралія, 2013), яке візуалізує уявне возз’єднання пам’ятників з Північної і Південної Кореї. Ця робота була створена після двох років досліджень, включаючи час перебування в Північній і Південній Кореї, а також в ході інтерв’ю і бесід з північнокорейськими біженцями в Сеулі. Образи примирення використовуються по обидва боки кордону і відіграють важливу роль в конструюванні національного нарративу. Дві фігури з пам’ятника “Три хартії національного возз’єднання” обіймаються, але історичні реалії примушують їх розлучитися.

¦ЯTЦ¦¬¦-TА ¦Ь¦-TВ¦- ¦ФTО¦¬¦-¦-

Робота Красиміра Терзієва (Болгарія) «Monu-mental» (2011) – відео, у якому зафіксовано певний публічний простір – парк перед пам’ятником Радянської армії в Софії. Ця локація є улюбленим місцем скейтерів та представників інших субкультур, де вони проводять вільний час. Одночасно, це – один з найбільших пам’ятників радянської армії в країні, створений в стилі соціалістичного реалізму 1950-х років, тож цей простір є потужним проявом ідеологічного спадку з минулого, що робить цей візуальний ряд буденної реальності досить неоднозначним та дає можливість для різноманітних трактувань й інтерпретації.

Відео-документація «Фонтан дружби народів» Пілар Кінтерос (Колумбія) фіксує процес створення макету Фонтану дружби народів у Києві. Чилійська художниця втілила цю ідею у конкурсному проекті для Future Generation Art Prize у 2014 році. Виготовлена з картону реконструкція є метафорою досліджень та відновлення вже неіснуючих елементів міського середовища. Такий нетривкий матеріал для проекту обрано навмисно, бо реконструюється сам спомин, а не сам елемент міського ландшафту.

¦ЯTЦ¦¬¦-TА ¦ЪTЦ¦-TВ¦¦TА¦-TБ

Художник Арсєній Жиляєв (Росія) представив на виставці твір «Ульянов. Казань. Ленін» (2016), який являє собою книгу-розмальовку, де викладена біографія Володимира Леніна за авторством Льва Данілкіна. В якості ілюстрацій до неї художник використав зображення пам’ятників цієї особистості, що встановлені в Казані. Отже, автор намагається трансформувати канонічний образ очільника партії більшовиків в образ реальної людини. Формат розфарбовки, що асоціюється у більшості з дитинством та грою, стає красномовною метафорою до переосмислення ленінського монументального спадку.

¦РTАTБ¦¦¦-TЦ¦¦ ¦Ц¦¦¦¬TПTФ¦-

Представниця українського сучасного мистецтва, художниця та скульпторка Жанна Кадирова представлена документацією свого твору «Пам’ятник новому пам’ятнику», 2013. Сама скульптура, проекція якої здійснюється в рамках виставки, являє собою фігуру людини з білого кахлю, що виглядає ніби вкритий білою завісою монумент перед церемонією відкриття. Ідентичність «нового героя» не ідентифікується, це може бути будь-хто, кого глядач може уявити на постаменті. У творі присутній присмак іронії з приводу великої кількості нових скульптур, що з’являються у сучасному міському просторі сучасної України.

¦Ц¦-¦-¦-¦- ¦Ъ¦-¦+¦¬TА¦-¦-¦-

Робота Ґая Кьоніґштайна (Ізраїль) «Змінюючи руки – змінюючи символи» (2016) є так званим «інтерактивним монументом», тобто глядач може самостійно сформувати набір предметів у зображенні, що проектується на стіну. Тож автор запрошує відвідувачів взяти участь в процесі конструювання нових політичних символів, та підіймає тему недовговічності політичної ідеології й можливості змін у суспільстві.

Відео та серія фотографій «Важка історія» (Heavy Weight History) були створені Кристіаном Янковським (Німеччина) у 2013 році. Митець запросив групу важкоатлетів, щоб спробувати підняти кілька масивних публічних скульптур в польській столиці Варшаві. Серед монументів – меморіали комуністичної епохи, статуя Рональда Рейгана та Серена – відомий символ міста, зведений в 1859. Вдягнені в форму національної збірної, олімпійські чемпіони пауерліфтери намагаються підняти ці здоровенні бронзові і цегляні пам’ятники, що стає алюзією на тягар історії, який ми всі несвідомо тримаємо на своїх плечах. Робота є відгуком на проведення публічних дебатів щодо подальшої долі різноманітних пам’ятників, які залишилися полякам у спадок після панування різних режимів.

¦ЪTАTЦTБTВTЦ¦-¦- ¦п¦-¦¦¦-¦-TБTМ¦¦¦¬¦¦

Розмірковуючи над такими протилежними поняттями, як «пам’ять» та «забуття», Синтія Ґутьєррес намагається розповідати нові історії. В межах самої виставки «Суспільна угода» художниця представила проект «Невидимі колони» (Columnas invisibles), 2014. Його ідея полягає у тому, що знакові будівлі споруджувалися на місцях, які вважалися енергетично сильними, а колони, що тримали такі будівлі, встановлювалися у місцях «енергетичних вирів». Авторка проекту зацікавилася можливістю застосувати цю практику щодо мистецької виставки. Перед початком інсталяції творів до виставкового простору була запрошена екстрасенс Ілона Некрасова, яка перевірила всі енергетичні зони та відмітила їх на плані приміщення. Згідно з планом, роботи учасників було розміщено у просторі не за класичними академічними канонами, а щоб вони займали найбільш потужні енергетичні точки. Таким чином утворюються енергетичні колони, що йдуть у небо, а розміщені там твори збільшують свій вплив на глядачів. Виставковий простір, загалом, і зображення плану приміщення з маркуванням потоків позитивної та негативної енергії стали частинами проекту художниці.

CTЦ¦-TВTЦTП ¦УTГTВTМTФTА¦¦TБ ¦Э¦¦¦-¦¬¦+¦¬¦-TЦ ¦¦¦-¦¬¦-¦-¦¬

У квітні ІЗОЛЯЦІЯ оголосила відкритий конкурс на найкращий проект художньої інтервенції на місці колишнього пам’ятника Леніну в Києві. Міжнародне журі отримало 21 заявку від художників та мистецьких колективів з усього світу: 8 з України, 2 з Мексики, по одному з Польщі, Болгарії, Латвії, Іспанії, Бельгії, Нідерландів, Швейцарії, Чилі, Таїланду, Росії та Киргизстану. За результатами конкурсу було обрано інсталяцію мексиканської мисткині Синтії Ґутьєррес «Населяючи Тіні». Цей проект покликаний пробудити дискусію на такі теми, як нав’язана пам’ять, кризи політичних систем, розвінчання колишніх «ідолів», та на основі цих рефлексій побудувати нові змісти. Ця конструкція дає змогу піднятися на порожній п’єдестал, відчути себе на місці скинутої фігури та переосмислити оточуючий простір. Інсталяція не нав’язує певні символи та емблеми, як це роблять традиційні пам’ятки, тож у глядача є можливість конструювання власної історичної ідентичності в Україні.

У сучасній Україні проблема переосмислення пострадянського, як і постімперського спадку викликає досить гостру полеміку. Під час зустрічі з авторкою нею було сформульовано ідею, яку втілено у творі, – соціальна система, що керує нами, піддає нас соціальній амнезії, ця амнезія розмиває минуле, а також нашу особисту самоідентифікацію. Свідчення того, чим ми були і чим ми прагнемо бути у майбутньому, зараз здаються нереальними, ця ідентичність не має обличчя. Ми наче переміщуємося у тінях, нетривка пам’ять поєднує нас з минулим і одночасно веде до розуміння сьогоднішнього моменту. Це дозволяє вибудовувати нам історичну свідомість та припинити циклічний рух, що приводить нас у нікуди.

¦бTЦ¦-TВTЦTП ¦УTГTВTМTФTАTА¦¦TБ ¦Э¦-TБ¦¦¦¬TПTОTЗ¦¬ TВTЦ¦-TЦ

Як скульптор за освітою, Синтія Ґутьєррес усвідомлює, що скульптура Леніна як об’єкт, а також ансамбль місця її колишнього розташування є цікавими з точки зору мистецтва, у минулому вони втілювали спільну мету та справляли потужне враження. Досі на спорожнілому п’єдесталі відчувається присутність пам’ятного об’єкту (commemorative object), хоча він і втратив свою цілісність, – його змінений вигляд все ще зберігає свій вплив. Конструкція інсталяції прозора, вона не затуляє собою базовий об’єкт. Використання у якості сходів саме будівельного риштування підкреслює те, що пам’ятник знаходиться на етапі створення, – це втілення ідеї незавершеності, творення нового, тимчасовості та змін, що відбуваються. Ідеєю художниці було не замінити одну постать чи символ на щось інше, а зробити це місце більш інклюзивним, людяним, а також викликати дискусію. Для цього з будівельного риштування зроблено сходи, якими будь-хто міг би піднятися і зайняти місце колишнього «керманича країни». Інсталяція є передусім інтерактивною – глядачі, що підіймаються на п’єдестал, а потім сходять з нього, стають новими рухомими скульптурами. Отже, вони можуть відчути ідею того, що будь-який символ чи ідея можуть стати пануючими на певний час, але їх колапс та падіння неминучі у майбутньому. Своєю інтервенцією художниця хоче підкреслити необхідність протиставляти інші альтернативні версії на противагу заангажованому погляду на історію. Тож проект дає змогу переосмислити такі концепти, як ідентичність, історична пам’ять, ідея тріумфу та падіння, непевність та різноманіття.

¦Ж¦-TВ¦¦TА¦-¦¦¦-TЖTЦTП ¦Э¦-TБ¦¦¦¬TПTОTЗ¦¬ TВTЦ¦-TЦ

Відкриття тимчасової художньої інтервенції Синтії Ґутьєррес «Населяючи Тіні» відбулося 9 липня, проект тривав один тиждень. Ініціативу з проведення тимчасової художньої інтервенції підтримали Департамент містобудування та архітектури та Департамент культури Київської міської державної адміністрації.

Олена Вінокур

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.