Які думки спровокували «П`ять робіт у контексті»

5 листопада фонд «Ізоляція» представив київському глядачеві виставку «П’ять робіт у контексті». Її було створено в рамках кураторського мистецького-дослідницького проекту BLUE BOX.

five-pieces-on-a-background_1

Протягом року міжнародна кураторська команда співпрацювала із сучасними мистцями, вводячи їх в місцевий контекст різних країн та міст: Києва, Кишинева, Мінська, Тбілісі та Варшави. Це сприяло кращому розумінню художниками соціокультурних, історичних, політичних й навіть екологічних проблем різних країн Східної Європи. Учасники проекту за задумом його кураторки Анни Птак мали відреагувати на п’ять різних носіїв колективного знання: архітектуру, архів, спільні блага, спадщину авангарду та місцеву спільноту.

Анна переконана, що «…саме ці проблемні сфери знання часто стають засобом, за допомогою якого сучасне мистецтво досліджує соціальне середовище та його репродукування». Як результат, започатковувались діалоги – між мистцем і певним середовищем з його громадою, передісторією та часопростором, в якому доводилось працювати тому чи іншому учаснику проекту. Український глядач сприймає підсумки цих експериментів опосередковано, проте це лише підігріває цікавість: у який спосіб кураторка загального проекту доведе до «вторинної» аудиторії свій головний меседж.

Фрагмент експозиції "QAI/BY" Кароля Радзішевського
Фрагмент експозиції “QAI/BY” Кароля Радзішевського

Втім Анна дала собі раду. Звичайно, не без допомоги все тієї ж міжнародної команди, «Ізоляції» та, я переконана, архітектора виставки Олександра Бурлаки. Вперше зустрічаю таку «посаду» як архітектор виставки, проте вона варта того, щоб стати «маст хев» у місцевій експозиційній політиці. З огляду на те, що переважна більшість проектів мала перформативний характер і була задокументована у відео- та фотоматеріалах, уявляю, як важко було вирішити експозиційний простір, сформувати його логіку так, щоб це був не черговий набір хаотично розташованих екранів, стендів й банерів, а цілісний та самодостатній за власною архітектонікою об’єкт. Вийшло просто й стильно, чого так часто бракує багатьом нашим виставкам, і не лише в НСХУ.

Щодо робіт, то відразу впадає в око схожість проблем різних країн Східної Європи. Ми всі ще не «перетравили» негативної спадщини радянського періоду. Але це – не чергова спроба показати, як у нас «все погано». Це – намагання через науково-мистецькі практики, певною мірою наукову розвідку, різні перформативні форми показати унікальність кожного середовища й водночас його логічну «вписаність» в загальний східноєвропейський контекст. Це стимулює рефлексію й бажання змін.

Фрагмент експозиції "Ентузіазм". GRUPA BUDAPESZT
Фрагмент експозиції “Ентузіазм”. GRUPA BUDAPESZT

Чесно сказати, після виставки в мене справді з`явилося пристрасне бажання кардинальних змін. А невтішні суворо-сірі урбаністичні ландшафти промзони Подолу (до речі, дуже схожі на звичайні види донбаських містечок) миттєво підвищили градус мого прагнення.

З найприємніших естетичних вражень – інсталяція польської мисткині Ізи Тарасевич «Хід конем». Інсталяція, радше схожа на гармонійно вибудований скульптурно-архітектурний об’єкт, сприймається навіть без своєї «story». Є влучний образ, побудований на різновекторних алюзіях на історію та сьогодення Палацу шахів у Тбілісі; на власне діаграму ходів конем на шаховій дошці й, зрештою, на індивідуума як такого.

Іза Тарасевич. Хід конем
Іза Тарасевич. Хід конем

Мінімалістичністю виконання, застосуванням найсучасніших технологій і майже геніальною в своїй простоті інтерпретацією фільму Дзиґи Вертова «Ентузіазм. Симфонія Донбасу» (1931) вразила Grupa Budapeszt (Ігор Кренц, Даніель Музичук і Міхал Лібера). Їм вдалося втілити теорію монтажу Вертова як дослідницького експерименту у великих статистичних числах. Фільм знято без акторів і сценографії. Провідна роль належить абстрактним елементам, які репрезентують фільм в цілому і кожну окрему його частину. Історія українського Донбасу актуалізується мовою сучасного мистецтва та новітніх технологій під акомпанемент гіпнотичної «пульсації» звуків, чисел і сенсів.

Ентузіазм. GRUPA BUDAPESZT
Ентузіазм. GRUPA BUDAPESZT

Захоплює навіпдетективна історія зниклої скульптури, яка разом з іншими артефактами лягла в основу створення інсталяції Майї Бекан «Серія неочікуваних інцидентів». Авторка походить з колишньої Югославії й зосереджена на різноманітних формах співпраці, що досліджують суспільні відносини. У Варшаві, де вона з 2014 року співпрацює з Центром сучасного мистецтва Zamek Ujazdowski, її увага була сфокусована на ситуації із скульптурою «Оголеного хлопчика» Альфонса Карни 1928 року. Невеличка статуя знаходилась на площі Олеандрув  у соцреалістичному районі міста з 1969 по 1992 рік. Раптом зникла, хоча прямих аналогій із комуністичним минулим не мала. Сьогодні порожній постамент нагадує декомунізовані пам’ятники Леніну в Україні.

Серія неочікуваних інцидентів. Майя Бекан
Серія неочікуваних інцидентів. Майя Бекан

Скульптура – доволі провокативна за позою і прихованим змістом – за довгі роки стала частиною місцевого ландшафту і колективної пам’яті мешканців району. Активісти готові боротися за її повернення, проте Національний музей у Варшаві, де вона опинилась, не збирається віддавати її людям. Запекла боротьба між громадою і державною музейною інституцією втілилась у Києві в образі «неіснуючої» скульптури, скульптури-привида. Перед нами – віконна штора із шовкографським принтом авторства Марини Самохіної. Хлопчачий силует ледь «читається» на напівпрозорому матеріалі й підкреслює всю неоднозначність ситуації. Тим часом не вщухають обговорення, не припиняється співпраця мистецької інституції Zamek Ujazdowski, спільноти і мисткині, адже проект – довготривалий.

Два інших проекти ( «Мовчання джерел» Аліції Рогальської та «QAI/BY» Кароля Радзішевського) ще більш загострюють політично-соціальну проблематику й вимагають уважного вивчення. Але це вже – справа кожного, хто хоче зрозуміти те, яким різнобічним є сучасне мистецтво, і як воно через призму сьогодення вступає в дискусію про вічні гуманістичні цінності.

Фрагмент експозиції Аліції Роґальської "Мовчання джерел"
Фрагмент експозиції Аліції Роґальської “Мовчання джерел”

На жаль, українські мистці в проекті задіяні не були, що трохи спантеличує. Цікаво, коли хтось розказує нам про наше життя, але було б непогано й українцям мати право на «свободу слова» в  таких міжнародних мистецьких акціях.

Богдана Степанець

Фото – автора та сайту: http://izolyatsia.org/

P.S. Виставка триватиме до 10 грудня 2016 за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.