Мистецькі таланти українських дизайнерів: виставка в АГРОМАТ А на Булаховського, 4

Останнім часом насиченість мистецького життя української столиці просто зашкалює. Й той факт, що до організації художніх виставок, окрім галерей, музеїв та інших профільних інституцій, долучаються й фахівці із суміжних сфер діяльності, лише додає оптимізму. Особливо, якщо арт-подія не просто є частиною відповідної промоакції, а демонструє професійно виконані роботи учасників і належну культуру експонування.

Саме у такий спосіб відзначили відкриття нового корпусу АГРОМАТ А компанія АГРОМАТ і Клуб архітекторів і дизайнерів (КАДА). 21 квітня у новому торговому просторі компанії презентували виставку українських дизайнерів за участю Єви Бассано, Оксани Владімірової, Надії Горбатової, Ольги Кондратовської, Надії Кравчук, Олега Кукаєва, Оксани Ліго та подружжя художників Алекс Єськової й Антоніо Шевченка. Виставка проходить за адресою: вул. Булаховського, 4.

Експозиція складається з живописних полотен, виконаних у різних жанрах і  стилістиці: від реалістичних та імпресіоністичних пейзажів  і натюрмортів до сучасної інтерпретації абстрактного експресіонізму. Кожен з учасників отримав нагоду продемонструвати сольний міні-проект з кількох полотен, об’єднаних як манерою виконання, так і певним концептуальним наповненням.

Нетривіальним баченням позначені серії робіт донецьких художників і дизайнерів Алекс Єськової та Антоніо Шевченка, які з 2014 року мешкають і працюють у Києві. Протягом останніх років їм вдалося налагодити життя в столиці й через творчість «прожити», донести до глядача та до певної міри внутрішньо відпустити ідеї, втілені у спільному арт-проекті «Мутагенез» (живопис та інсталяція), присвяченому всебічному дослідженню сьогоднішньої ситуації у Донбасі.

Відлуння проекту – кілька полотен, представлених у доробку Алекс. Проте на цей раз впізнавані образи шахтаря, шахтних «щелеп» й Майданівської шини сусідять із нещодавно створеними пейзажними творами художниці, знаменуючи новий етап життя. Візуально вони вторять донецьким ландшафтам.

Проте динаміка стилізованих полотен, побудована на заокруглених, вигнутих лінійних ритмах і чергуванні декоративно трактованих кольорових площин та зумисне спрощення форми доводять втілюваний образ до метафоричного звучання. Зв’язок з реальністю втрачається, й глядач потрапляє у дещо утопічний світ внутрішніх образів і емоційних станів авторки. Гіперболізовано яскраві кольори символізують трансформоване світобачення художниці, «чисту… енергію як тканину усього, що її оточує», за словами самої Алекс Єськової.

Свіжість сприйняття, бажання позбавитися від неприємних спогадів, зітхнути на повні груди «читається» й у серії робіт з проекту Антоніо Шевченка “Freedom”. Поп-артівська ідея естетизації світу речей через зображення об’єкту масової свідомості (жовтої качечки) поєдналась в його роботах із абсолютно щирим прагнення транслювати в оточуючий світ позитивні емоції, створивши сучасний, затребуваний суспільством, образ свободи.

Дитяча іграшка середини ХХ ст., перетворившись останнім часом на поширений мем завдяки використанню у політичних протестних рухах, набула у Антоніо власного алегоричного звучання – доброти та світла, що перемагають темряву. А люстерко на одному з полотен стає символом самоідентифікації та власного вибору людини. Прагнучи унаочнити свої ідеї, художник вдається до максимального лаконізму. Радикальний контраст чорного, білого та поліхромії, нашарування прозорих, напівпрозорих і більш щільних кольорових площин, неочікувані композиційні  вектори, іноді – величезні фрагментовані зображення качечки – ці художні засоби серії дають йому можливість створити ігровий  простір, в якому відбувається вільний рух смислів та асоціацій. Виявлена у такий спосіб форма відбиває процес синтезування власного світобачення та “Я-образу” через переосмислення окремих, інколи зовсім різних життєвих ситуацій та зустрічей.

Обом художникам, зважаючи на іхню професійну освіту та спеціалізацію, властивий потяг до редукції форми, графічної й монументалізованої манери зображення та дещо «плакатної» стилістики. На рівні ідей місіонерська візія мистецтва із чітким поділом на «чорне» та «біле» органічно перемережується із суто індивідуальним сприйняттям світу та суб’єктивними переживаннями. Головне, – що обом вдається плекати в собі «художника», говорячи із глядачем оригінальною візуальною мовою.

Марина Стрельцова, мистецтвознавець