Траєкторія творчості Ганни Снітко

Картинній галереї  Українського гуманітарного ліцею (УГЛ) – чверть століття. За цей час склалася колекція, якою може пишатися кожен художній музей. Стаціонарна експозиція Галереї – це картини та скульптури, що відображають поліфонію українського сучасного малярства; коротко, але достатньо змістовно розкривають етапи розвитку національного мистецтва, творчість майстрів останньої третини ХХ століття.

Виставка О. Мельника до 25-річчя Картинної галереї. Зліва - О. Мельник і Г. Снітко
Виставка О. Мельника до 25-річчя Картинної галереї. Зліва – О. Мельник і Г. Снітко

У 2004 році Музею-галереї сучасного українського малярства при Українському гуманітарному ліцеї Національного університету імені Тараса Шевченка м. Києва присвоєно звання «Зразковий музей». А у 2006 році було видано каталог цієї унікальної колекції художніх творів українського мистецтва. Наприкінці 2019 року УГЛ урочисто відзначив 25-річчя своєї Картинної галереї, поєднавши цю визначну подію з відкриттям виставки постійного консультанта галереї, куратора художнього проєкту «Від Трипілля до сьогодення», лауреата премії ім. М. Бойчука Олександра Івановича Мельника.

Я мала честь бути учасницею святкування, почути щирі слова подяки художників, колег, друзів, батьків ліцею організаторам та особисто Г. Г. Снітко  за реалізацію неординарного мистецького проєкту (автор ідеї – Картинна галерея у стінах ліцею – директор Українського гуманітарного ліцею КНУ імені Тараса Шевченка  Сазоненко Г. С.), його презентацію майже на всіх поверхах (у коридорах і в аудиторіях) навчального закладу.

Л. Гопанчук. З Україною в серці
Л. Гопанчук. З Україною в серці

Пишу цей скромний текст для того, щоб закріпити у своїй особистій і громадській свідомості розуміння того, що може зробити одна Людина для розвитку національної культури, збереження традиційних цінностей, створення творчого осередку для спілкування, обміну досвідом, виховання кращих людських якостей. І в цьому саме образотворче мистецтво може посісти одне з чільних  місць.  Твори живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва – це все Ганна Григорівна  поєднала єдиним лейтмотивом любові до України, прекрасного й вічного мистецтва.

З Ганною Григорівною я познайомилася в музеї Лесі Українки у 1984 році. Не пам’ятаю точно назви своєї посади, здається, лаборант або співробітник фондів, головним хранителем була  Ганна Снітко. Працювала я на цьому місці недовго, але завдяки активності свого керівника брала участь в інвентаризації музейних фондів, підготовці й проведенні кількох музейних виставок, присвячених Лесі Українці («Леся у творчості волинських художників-графіків»; «Леся в українській скульптурі» тощо). Ганна Григорівна на той час уже зібрала солідну картотеку художніх творів, присвячених образу Лесі Українки та її творам.

Іван Марчук про таємниці десятого Марчука
Іван Марчук про таємниці десятого Марчука

З 1987 року я почала викладати у КДХІ. Ганна Григорівна за ці непрості роки, що в нашій історії отримали назву «шалені дев’яності», обіймала кілька посад у різних культурно-мистецьких закладах. Наші дружні стосунки продовжувалися й збагачувалися спільним досвідом розуміння.  Де б вона не працювала, з її легкої руки починалася активна організація художніх виставок, збирання творів мистецтва, проведення творчих зустрічей, святкування ювілеїв, створення наукових каталогів. У Національному музеї літератури Г. Г. Снітко займала посаду зав. відділом науково-освітньої роботи.  Десь на початку 1990-х років Ганна Григорівна запросила мене взяти участь у круглому столі на виставці «Біблійні мотиви в творчості сучасних українських художників». Дискусія була дуже палкою. Я наполягала на тому, що сучасний митець, захоплений ідеями авангарду, не може бути повноцінним провідником християнських ідей. Адже він більше звертає увагу на індивідуальну форму вираження ніж на зміст зображеного сюжету (у цій події брав участь і Дмитро Степовик). Художники не погоджувались, щось на високих нотах промовляли. Але розходилися ми щирими друзями.

У 1994 році Ганна Григорівна організувала і провела в Органному залі Різдвяний екуменічний вечір, де зібрала провідні конфесії України.

Ліцеїсти відкривають виставку М. Соченко "Герої Майдану"
Ліцеїсти відкривають виставку М. Соченко “Герої Майдану”

На початку 2000-х років на посаді заступника директора з науково-освітньої роботи у Центрі народної культури «Музей Івана Гончара» Ганна Григорівна організовувала музичні вечори старовинної української та європейської музики, зреалізувала кілька  виставкових проектів. Нас тоді об’єднало  піклування про долю спадщини скульптора Інни Коломієць. Інна Антонівна померла у 2005 році, я готувала для журналу «Ант» некролог, зустрічалася з чоловіком Григорієм Яковичем Хусідом і побачила унікальну збірку скульптур Інни Коломієць. Ганна Григорівна відгукнулася миттєво. Адже професійна творчість цього скульптора розвивалася у тісному спілкуванні з народними традиціями. Г. Я. Хусід (чоловік скульпторки) із задоволенням погодився передати спадщину І. А. Коломієць Музею Івана Гончара. Ми пережили радість здійснення мрії, Ганна Григорівна провела в Музеї виставку творів Інни Коломієць, на яку прийшло багато друзів, шанувальників творчості видатної мисткині. Про цю важливу подію вона розповіла на науково-практичній  конференції «Традиції скульптурної школи Михайла Лисенка в контексті сучасної європейської скульптури» (К., 2006, с. 40–41), що проходила під час експонування в НХМУ в 2006 році виставки «Скульптор Михайло Лисенко та його учні». Але, на превеликий жаль, в наступні роки майже вся колекція була передана нащадками до музею Інни Коломієць в Чехії…

Любов Міненко. Пісня барв
Любов Міненко. Пісня барв

Важко уявити, що паралельно з роботою, обов’язками і навантаженнями у 1990-х роках Ганна Григорівна знайшла сили додати до своєї попередньої освіти ще й мистецтвознавчу. 1999 року закінчила заочне відділення факультету теорії та історії мистецтва Академії образотворчого мистецтва і архітектури й отримала диплом про другу вищу освіту після захисту роботи на тему «Леся Українка в образотворчому мистецтві: матеріали до каталогу».

Я дуже вибірково, пунктирно переказую тільки те, що залишилось у моїй пам’яті. Але зрозуміло одне – художня колекція Українського гуманітарного ліцею є результатом професійної діяльності Ганни Григорівни на ниві музейної, організаційної, лекторської, педагогічної, громадської діяльності впродовж багатьох років. Якби зібрати товариське коло і налаштувати його на спогади про спілкування з нашою героїнею, можна було б написати серйозну передмову до наступного видання каталогу Картинної галереї.  Для цього наступного кроку вже настав час. Адже з моменту першого видання минуло одинадцять років. За цей час галерея поповнилася ще на 70 експонатів і їхня загальна кількість становить 220 одиниць збереження. Поступово сформувався скульптурний розділ, представлений іменами видатних майстрів – Михайла Лисенка, Івана Гончара, Інни Коломієць, Бориса Довганя, Миколи Обезюка,  Володимира Чепелика, Ярослава Мотики, Теодозії  Бриж, Володимира Філатова, Аліси Забой,  Володимира Одрехівського, Миколи Білика. Цей вид образотворчого мистецтво мені особливо близький, тому хочу знову звернутися до власних спогадів.

Віктор Михайличенко. Дискутуємо про мистецтво
Віктор Михайличенко. Дискутуємо про мистецтво

До видання «Шості Платонівських читань» (я веду цей науковий проєкт із 2014 року), що відбулися у 2018 році, Ганна Снітко підготувала тези, присвячені 80-річчю від дня народження Миколи Обезюка (К., 2019, с. 138–139). Коли видання вийшло у світ, вона попросила другий примірник – для скульптора. Переживала, що святкування ювілею визначного монументаліста, автора  численних пам’ятників духовним лідерам українського народу 19 ст., пройшло непоміченим. Я мала честь читати і повний текст статті про творчість Обезюка, що був викладений в спеціальному виданні в інтернеті. Мене вразило, що, готуючи матеріал, Ганна за два дні на машині, у супроводі сина, об’їхала всі міста, містечка, селища, де встановлені пам’ятники М. Обезюка, зробила фотографії з різних ракурсів, склала свою власну думку щодо формальних, пластичних і образних якостей кожної монументальної роботи. І це – за власним бажанням і з власною відповідальністю за популяризацію визначних творів українського образотворчого мистецтва. Цілком зрозуміло, чому саме образ Лесі Українки Миколи Обезюка з’явився і у Картинній галереї ліцею.

Від Трипілля до сучасності
Від Трипілля до сучасності

Численні зустрічі протягом багатьох років проходили і в майстернях Анатолія Куща, Бориса Довганя, який пішов від нас 30 квітня минулого року. З Борисом Степановичем ретельно обговорювалася і портретна персоналія, і необхідність переводу гіпсового портрету Василя Стуса в бронзу. Сьогодні скульптурна експозиція галереї займає цілий коридор на другому поверсі ліцею і появу  кожної скульптури  (а також картини або графічного аркуша) можна було б супроводити подібними історіями.

Зрозуміло, що є і комерційна складова цього неординарного проекту. Частину творів подарували митці. Але більшість творів художньої колекції куплені за гроші батьків учнів, що навчаються у ліцеї. Але за роки її збирання деякі батьки прийшли до розуміння важливості мистецької складової у вихованні підростаючого покоління, до свідомого бажання вкладати гроші у придбання мистецьких творів, прикрасити власну оселю картинами сучасних українських художників, мати свої сімейні колекції і поступово від поверхового споживання йти до розуміння сутності складних процесів формування художньої культури свого народу, її непересічної цінності.

Урок проводить С. Якутович
Урок проводить С. Якутович

Визначною якістю вже зібраної колекції є її різноманітність і багатовекторність. Мистецтво, дійсно, представлено (і тут я хочу скористатися думкою Г. Снітко), як «живий, рухомий, мінливий мистецький мікросвіт, світ різних малярських шкіл, які розвиваються за своєю внутрішньою логікою і законами». Є зразки традиційної образотворчості, є і абстрактні полотна з більш складною поетикою. У цьому не банальному і не монотонному мистецькому просторі можна зустріти своїх однодумців – художників, які звертаються до осмислення української історії, використовують візантійські і авангардні традиції. А можна перейнятися красою українських ландшафтів і навіть здійснити реальну географічну подорож до місць їх написання. Можна захопитися безліччю сучасних матеріалів, живописних, графічних і декоративно-ужиткових технік і технологій – олія, акрил,  емаль, гуаш, акварель, дереворит, літографія, витинанка – і під час майстер-класу зробити свій твір. А можна долучитися до формування власного іміджу через знайомство з моделями сучасного одягу. Під час уроків з історії, української мови, літератури або навіть фізики, математики й хімії вчителі можуть активно звертатися до картин, що висять на стінах, давати цікаві завдання з використанням їх тематики, жанрів, образів і образотворчої мови. Це надає можливості постійного збагачення педагогічного досвіду, невпинного підвищення власної кваліфікації, оскільки цього вимагає молоде суперактивне, супертехнологічне, суперінформоване сучасне покоління. Ганна Григорівна постійно залучає своїх учнів і до формування нової експозиції, і до створення цифрових презентацій, етикетажу тощо. І цей досвід варто розширити і до спроби відеозапису зустрічей, що проходять під час відкриття виставок або проведення майстер-класів.

Родина Перевальських-Пшеничних . Резонанс
Родина Перевальських-Пшеничних . Резонанс

Скільки цінних думок, спостережень, цікавих роздумів українських художників можна у такий спосіб зберегти для історії нашого мистецтва! А найкращі – перевести до текстових матеріалів для майбутнього каталожного видання. Фотопрезентація під час ювілейного святкування 2019 року зберегла кадри відкриття виставок Феодосія Гуменюка, Миколи Стороженка, Олександра Мельника, Івана Марчука, Олеся Солов’я, Рафаеля Багаутдінова, Людмили Задорожної, Любові Міненко, Василя Копайгоренка. А якщо до цієї фотоісторії долучити живу мову авторів під час зустрічей з учнями, запитання учнів, вчителів – відповіді художників – ми б отримали документальну історію сучасного українського мистецтва, яку вже зібрала і, я переконана, і далі буде презентувати і відтворювати в стінах Українського гуманітарного ліцею – за допомогою своїх колег, вихованців, батьків – моя сердечна подруга і невтомна колега Ганна Снітко. Ми вдячні Ганні  Григорівні,  мистецтвознавцю, члену Спілки письменників України, за бажання не зупинятися на здійсненому, шукати все нові й нові форми популяризації мистецтва, виховання молоді нашої країни і підтримки самих художників, творча праця яких, на жаль, майже повністю ігнорується державою.

                                     Людмила Лисенко, кандидат мистецтвознавства,

                                         доцент НАОМА, заслужений діяч мистецтв України

коментувати у Facebook

One thought on “Траєкторія творчості Ганни Снітко

Ваш коментар:

%d bloggers like this: