Богдан Корж – скульптор, який «витесав» себе
Лупайте сю скалу!..
Іван Франко
У його майстерні почуваєш себе напрочуд затишно. Хоча спочатку здається, що в цьому мармурово-гіпсовому царстві тонни пилу, тиснява і за мить на тебе впаде чиясь зліплена голова. Але після запашної кави з мармуровим пилом, секрет якої скульптор нікому не розповідає, в цьому склепі оживає каміння….
Богдан не любить про себе розповідати. Небалакучий бородань-скульптор про своє дитинство і родину говорить по-чоловічому скупо та небагатослівно. Батьки – Василь та Ганна вчилися в Українському вільному та Карловому університетах у Празі. Родина завжди вирізнялася українським духом: стрий Юрій Корж та вуйко Олександр Блестів були закатовані за участь у Карпатській Україні.
Та попри сприятливі умови життя за кордоном родина прагнула повернутися на Батьківщину – Закарпаття. Це стало можливим лише після смерті Йосипа Сталіна, тож у 1958 році родина оселилась у столиці Карпатської України – місті Хусті. Малому Богданові на той час було 6 років. Проте проблеми на цьому не закінчились. Батькові три роки не давали радянського громадянства. Щомісяця він відмічався у міліції і, маючи вищу юридичну освіту, мусив працювати слюсарем. Та попри всі перипетії нікому не вдалося зламати національного духу Коржів. Ще у дитинстві в характері Богдана формуються особливі риси: самостійність, прагнення свободи та незалежності, твердість і несхитність.
Богдан пригадує, що в дитинстві постійно грався із камінням, щось ліпив, складав. Безперечно, це були неусвідомлені речі, але з вибором професії не вагався. Мистецьку освіту розпочав із художнього училища в Ужгороді, а по його закінченні став студентом факультету художньої кераміки Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Серед його викладачів був Дмитро Крвавич – скульптор-монументаліст, мистецтвознавець та дослідник, який писав: “Художній твір – це згусток почуттів, думок і понять митця. Якщо глибоку та велику ідею твору не зігріли почуття митця – це не художній твір, лише фраза”. Не відаю, чи Богдан Корж читав цей вислів, але дух вільного, незаангажованого митця проявився у ньому ще в інституті.
Після Львова повернувся до Ужгорода – міста, яке сьогодні називає рідним, хоча по закінченні навчання мав можливість залишитися у столиці Галичини. До міста над Ужем приїхав не один. Поруч була Людмила – молода талановита художниця, яка тепер носить прізвище Корж-Радько.
У 1980-х роках, часах застою, мусив заробляти, аби прогодувати сім’ю. Тому сьогодні з посмішкою згадує, що за життя зліпив усього трьох Ленінів і одного Дзержинського. Зате потім, упродовж трьох місяців міг ваяти панянок, медалі чи бюсти невідомих, як сам каже, “під стіл”. Вже тоді у зовсім «некласичних» роботах проявляється жіночність через пластику тіла та ліній. Дотичне виділення найпростіших, слабко розчленованих компактних форм вирізняє його кам’яних Пані. Застигла динаміка, що передає зупинку в часі та просторі,– тривимірна реальність, де майстру вдалося досягнути цілісності форми, ліній та пропорцій. Максимально спростивши, а точніше свідомо відкинувши все зайве, Богдан „олюднював” геометричні об’єми. У формах кулі, кола, овалу скульптор майстерно передав складні образи множини ідей світу.
Особливістю творчого доробку Богдана Коржа була і є творча незалежність. Він сам наголошує, що основним критерієм завжди є його творче его, або, якщо хочете, – власна втіха. Символічність скульптур є прагненням створити образи, які будуть зрозумілими для всіх. Адже глядач теж має право на творчість – домислити, пережити або побачити у творі те, що відбиває енергетика внутрішнього світу будь-якої людини.
Перебудова 1985 року позначилася у житті Богдана Коржа вступом до Національної спілки художників України. Сьогодні, коли часи політичної заангажованості минули, Богдан говорить, що може працювати, як птах співає.
На питання про кількість своїх робіт відповідає знизуванням плечима. Тих, про які не соромно згадати – вже можливо понад тисячу. Але хто ж їх рахує?
Роботи майстра завжди вирізняються продуманими композиційними рішеннями, пропорційністю та сюжетною основою. Жанрове розмаїття конкретних пластичних втілень його задумів вражає: від медалей, присвячених видатним особистостям, скульптурних портретів, складних монументальних робіт до символічної пластики та інсталяцій, в яких він поєднує риси національної ментальності з модерною мовою мистецтва. В його майстерні гість побачить і бюсти Чендея, Бабидорича, Галагана, Ольбрахта, Масарика, Россіні, Брейгеля та Енді Варгола. І це не повний список, кого облюбувала в камені, глині чи бронзі рука майстра.
Думки про час, своєрідні документальні свідчення – серія медалей та меморіальних дощок скульптора. Ці твори вирізняються не тільки пластичністю форм, але й пластичністю думки. Скульптурно-графічні вправи Коржа залишать у «концентрованих відбитках часу» постаті В’ячеслава Чорновола, Івана Чендея, Федора Манайла, Ернеста Контратовича, Олександра Олеся, Надії Пономаренко та Андрія Коцки. Серед творів останніх років на особливу увагу заслуговують меморіальні портрети Василя Довговича, Івана Долгоша, Олександра Сливки, братів Шерегіїв, Івана Чендея – ціла скульптурна галерея культурного Закарпаття.
Богдан Корж – закарпатський скульптор, який має постійні замовлення за кордоном. Його роботи прикрашають Олександрійську бібліотеку в Єгипті, угорські міста Будапешт й Тігань, Загреб та словенський Брод у Хорватії. Його монументальні твори поєднують модерну форму, архаїку і мінімалізм. У авторському баченні монолітом виступає ідея і форма, дух і матерія. Так, відкинувши документальність та спираючись на універсальність мистецтва, Богдан Корж відтворив образи Андраша і Анастасії – королів Угорщини, Олександра Пушкіна, Лесі Українки.
Сьогодні пошуки скульптора вирізняє прагнення до образних узагальнень та надання символіко-метафоричного сенсу творам. Основою творчості Богдана Коржа є концепції метафізичного характеру. Він цілком реалізував себе, як художник-мислитель, поринувши у вир мінливих експериментів з формою та матеріалом. Відсвяткувавши в листопаді 2012 року 60-літній ювілей, скульптор, якого часто в Ужгороді можна побачити на велосипеді, з усмішкою твердить, що найкраща його скульптура ще попереду. І в це охоче віриться, бо Богдан Корж таки знає, що каже.
Оксана Гаврош, мистецтвознавець.