В галереї «Синій вечір» відкриється кураторський проект Олени Сом-Сердюкової

zakladka001 (1)

18 листопада галерея сучасної класики «Синій вечір» представить кураторський проект кандидата мистецтвознавства Олени Сом-Сердюкової. Формат заходу передбачає спільну виставку її фоторобіт «Дорожні знаки» й живописних творів Мустафи Муртазаєва «Загублений острів». В рамках відкриття також відбудеться презентація книги Олени Сом-Сердюкової «Дорожні знаки».

Виставка триватиме з 18 листопада по 5 грудня в київській галереї «Синій вечір». Відкриття: 18 листопада о 18.00. Адреса: вул. Микільсько-Слобідська, 1а (вхід у двір через 1 під’їзд). www.syniy-vechir.com

zakladka002 (1)Дорожні знаки

Дорога – це та об’єктивність, що з’єднує кожного, навіть коли ми залишаємось вдома. Ще Піфагор вчив: «Уникай великих доріг та ходи стежками». Дороги, шляхи, стежки несуть нас крізь береги та долі. Вони уводять, занурюють та виводять туди, де залишається персоніфіковане «я». Вони є протилежностями магістралей, що прокладаються «колективною свідомістю» та бездушно карбуються шрамами на обличчі планети. Дорога рухає нас чи стимулює до руху, що у великому сенсі і є життям. Ідея не любить застиглості, тому дорога бере відповідальність за стан думок. Дорога стає знаком, чи принаймні нашим спільним знаменником. Виставка складається зі шпалерного розміщення фотографій дверей Півночі та Півдня, Сходу на Заходу. Вони зустрінуться, як об’єкти, які здатні сформувати неповторний орнамент. Пройшовши довгими дорогами і зібравши свій арабеск дверей, є бажання поділитись їх «способом буття». Бо, як пощастило простежити, уніфікація ще не остаточно опанувала людством. Двері, як долоні, залишаються неповторними. Фотографії різноманітних дверей по трьом сторонам залу, мають окреслювати простір та створювати певне відчуття рами. На протилежній стіні від входу до зали – фокус символічного вікна. У даному разі, його своєрідною альтернативою будуть фотографії норвезької природи (це моє вікно), зроблені майже з однієї точки у різні пори року, дня, погоди. Світло грає з кольорами і замість очікуваної монотонності місця, відкривається стара формула безкінечності. Коли в краплині, в одному мотиві збирається безмежна земна краса. Двері та вікна завжди притягували мене. Як кордони у зіткненні шляхів, вони здатні відокремлювати та продовжувати простір. Не вміючи гуляти через вікна, гуляємо у вікні, жуючи щось смачненьке. Через двері, пристосовані для підслуховування таємниць, вітаємось з сусідом. Проте є інший вимір: двері стають кроком у потаємне, що рано чи пізно зустрінеться з тобою; а вікна, як ілюзія таємниці, дарують світ через власну прозорість. В цьому сенсі, двері більш надійний партнер. Взявшись за їх ручку, переходимо у наступний день… Працюючи над реалізацією задуму виявилось, що двері є бездоганними об’єктами фотографування: вони слухняні, терплячі та статичні. Вони з характерами, душами, долями. Вони поєднали простір у мереживо знаків. А спостереження за вікнами, як за скалками чужого життя, видалося для мене поза межами фотофіксації (через моральні бар’єри власної свідомості). Тож самі «герої» обумовили зміни. Кредо автора: Служіння Красі, яка за визначенням нам не належить. Бо сутність її дароносна, та дарунок і досі у дорозі. Це варта у воріт… з вірою у досконалість.

Олена Сом-Сердюкова, автор та куратор виставки, кандидат мистецтвознавства (Норвегія, м. Ставангер).