Принцип суперпозиції. Творча лабораторія Катерини Свіргуненко

Графіка київської художниці Катерини Свіргуненко, без сумніву, має у собі щось містичне. Її естампи — часом дуже складні за рисунком, а іноді і абсолютно абстрактні — можна роздивлятись годинами. Першими глядача захоплюють радісні переживання від досконалих ліній та форм, слідом переповнює непідробна візуальна насолода, викликана вібрацією складних, вишуканих кольорів. І тільки згодом, коли ці почуття нарешті відступають і дають місце міркуванням, з’являється бажання розгадати магію її творів, розкрити джерело графічних чарів, якими вона так уміло перетворює свої роботи на своєрідні оптичні магніти. Та у випадку із Свіргуненко — одним із найзагадковіших творців столичного графічного осередку — ця задача не надто проста.

Hidden I. Плоский друк (монотипія), трафарет. 2014
Hidden I. Плоский друк (монотипія), трафарет. 2014

Поглиблений розгляд творчості художника, загалом, вимагає певної теоретичної, технічної, а також філософської підготовки. Історія і теорія мистецтва вписують доробок конкретного митця у ширший художній контекст; уявлення про технічні особливості друкованої графіки дозволяють переконливіше описати й пояснити елементи форми, вибір матеріалів і манери роботи — тобто як власне були створені саме ті оптичні ефекти, які так хвилюють і дивують глядача. Філософський підхід знадобиться для того, щоб віднайти ключик до принципів авторського світобачення, розкрити достовірне змістове навантаження художніх творів. Такі ключі, цілком очікувано у нашу індивідуалізовану добу, виявляються вельми різноманітними: щоб пояснити мистецтво одного художника потрібно буде вивчати світоглядні засади французьких поетів-декадентів кінця ХІХ століття, іншого трактувати слід через сміливий авангард 20-30-х років минулого віку, ще когось — за допомогою східних практик споглядання. До творчості Катерини Свіргуненко придивлятись довелося довго і уважно, щоб зрозуміти — до її мистецтва рекомендовано наближатись не тільки з англомовним посібником з графічних технік, але й щонайменше із підручником оптики, бо ця мисткиня — представниця рідкісного артистичного типу, вона — художник-науковець. Спостереження, гіпотеза, експеримент — етапи її роботи, своєрідного емпіричного дослідження в царині образотворчого мистецтва, досконала техніка — її вірний інструмент, а колір — основна пристрасть, як художника, так і людини науки на межі фізики і графіки.

Hidden IІ. Плоский друк (монотипія), трафарет. 2014
Hidden IІ. Плоский друк (монотипія), трафарет. 2014

Протягом останніх років технічна складність друку здавалась основним секретом робіт Катерини Свіргуненко, першочерговим інгредієнтом її художніх страв. Таке трактування графічного доробку цього автора стало особливо поширеним після виставки «Справа друку» у 2012 році, де представлені були серії естампів «Плантація», «Sketchbook», «Tutti-frutti», а також численні урбаністичні пейзажі та види мостів. Частина робіт була виконана із застосуванням незвичних прийомів ксеро- та фотолітографії, але більшість створена була за допомогою класичної техніки офорту, а також не менш поширеної гравюри на картоні. Та, попри те, що офорт і гравюра на картоні, здавалось би, — техніки загальновідомі, до вернісажу Свіргуненко у київському мистецькому осередку вже давно не демонстрували прикладів такого ж оригінального використання цих видів естампу. Поки менш обізнані у технічних тонкощах відвідувачі щиро насолоджувались кольором та формою, колеги Катерини з графічного цеху, а також мистецтвознавці, журналісти, друзі і знайомі напружено й пильно розглядали відбитки, пошепки і трохи присоромлено обмінюючись сакраментальним «як вона це зробила?». «Справа друку» дозволила впевнено стверджувати, що Свіргуненко — відданий адепт нетривіальних видів друку, один з неперевершених майстрів друкарської справи на теренах України. Мистецтвознавець Олег Сидор-Гібелинда влучно і абсолютно справедливо відмітив, що художниця утаємничена у «невидиме братство графіків-граверів», чиї секрети дозволяють їй дивувати глядачів диковинними техніками і друкарськими прийомами.

Plant Pattern III. Офорт, кольоровий друк. 2010
Plant Pattern III. Офорт, кольоровий друк. 2010

Дійсно, після закінчення Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, де Катерина опанувала класичні техніки у майстерні книжкової графіки, вона присвятила певний час роботі у сфері поліграфії, а згодом — помандрувала графічними резиденціями світу, старанно вивчаючи новаторські чи просто незвичні для нашої графічної школи підходи до мистецтва друку. Із кожної резиденції художниця везла серію робіт, виконану у опанованій манері, а вдома, у своїй власній майстерні-лабораторії — із пристрастю трохи несамовитого вченого — вдавалась до експериментів: комбінувала класичні та новітні техніки, робила колажі, поєднувала глибокий та високий друк, вигадувала авторські прийоми. Жага до технічного вдосконалення, самовіддана праця і сприйнятливий розум дослідниці дозволили художниці без особливих труднощів переступити стилістичні і технічні рамки київської графічної школи. Офорт, ліногравюра, шовкодрук, шин-колле, монотипія, ксеролітографія, фотолітографія, друк із застосуванням фотополімерів, гравюра на картоні, — лише невелика частина технік, якими Свіргуненко вільно володіє і довільно жонглює. Втім, технічна складність естампів художниці — лише частина її авторського арсеналу, нехай і найбільш помітна на перший погляд.

Рештування. Офорт, кольоровий друк, шінколе. 2002(13) І
Рештування. Офорт, кольоровий друк, шінколе. 2002(13) І

Катерина Свіргуненко — людина бездоганного стилю. У гармонійній композиції кожного твору, у підборі кольорової гами, у педантичних штрихах та витончених лініях, у оформленні відбитків та друкованих матеріалів — ретельно продумана елегантність присутня у кожній деталі — байдуже великій чи малій, — навіть у підході до іменування власних робіт, каталогів та виставок. Вернісажі Катерининих творів завжди носять найбільш влучні із можливих назв: «Назви мені колір», «Справа друку», «Гра графіка». У такий спосіб художниця сама відкриває зацікавленим глядачам ще дві складові її магії: окрім майстерного друку, це творча гра і секрети кольору.

Справа колажування й комбінування технік — сама по собі вже мистецька гра, яка може захопити на все життя, та окрім цього Катерина Свіргуненко добре знає, що її роботи викликають питання «як?». Художниця із задоволенням додає аудиторії матеріалів до роздумів: вона з переконливою легкістю імітує літографію за допомогою ліногравюри, перетворює офорти на загадкові кольорові панно, акварелі нагадують монотипії і навпаки, а на одній із останніх виставок Катерина, поряд із тендітними градієнтними роботами із серії “Spring”, виставила аркуш червоного картону з ефектом розтяжки кольорової насиченості. «Це був аркуш картону, який стояв у мене в майстерні вже багато років. Одна частина була закрита від сонячних променів, а інша навпаки — піддавалась їх дії протягом сотень світлових днів. Тож зараз ми маємо ефект вицвітання», — сміється художниця. Певна іронія присутня була у тому, як відвідувачі вже за традицією ламали голови у спробах розшифрувати, яка ж саме заморська техніка допомогла Катерині створити вицвілий аркуш.

Рештування. Офорт, кольоровий друк, шінколе. 2002(13) І
Рештування. Офорт, кольоровий друк, шінколе. 2002(13) ІІІ

Своє особливе ставлення до кольору Катерина Свіргуненко означила власною живописною виставкою «Назви мені колір», що відбулася 2010 року. Втім, колір почав завойовувати місце у творчості художниці значно раніше. Дипломний проект художниці був виконаний у класичній монохромній техніці офорту із сміливим використанням акватинти, сильними контрастами світла і тіні. Наступна серія — «Риштування» — починалась тонкими темними лініями на світлому тлі, але з кожним новим народженням цієї серії, що із 2002 року до 2014 пережила чимало перевтілень, до неї  щоразу проникало більше барв, більше експерименту.  Живопис та акварелі 2008-2010 років були вже цілковито підкорені кольору, тоді ж була створена серія яскравих монотипій “Sunrays”. Повернення автора до естампу після невеликої перерви відбулось під стягом безкомпромісної поліхромності.

Рештування. Офорт, кольоровий друк, шінколе. 2002(13) ІІ
Рештування. Офорт, кольоровий друк, шінколе. 2002(13) ІІ

Робота з кольором у Катерини Свіргуненко — справа особлива. Вона любить складний колір, градієнти, розтяжки, але уникає корпусності, намагається не перенаситити тон, залишити повітря і простір для вібрації. Подібних акварельних ефектів вона досягає як у авторській, так і у друкованій графіці, навіть у деяких живописних роботах. «Кольору не існує», — говорить художниця, у чиїй творчості він посідає одне з чільних місць, і підручник з оптики, з яким обіцяно було розглянути її доробок, саме тут приходиться до нагоди.

Перші Дні І. Гравюра на картоні, монотипія. 2014
Перші Дні І. Гравюра на картоні, монотипія. 2014

Кольору дійсно не існує. Колір — це суб’єктивна характеристика світла, яка показує здатність людського ока розрізняти частоту світлових хвиль. У 1853 році німецький математик Герман Грассман встановив, що будь-який колір можна представити як суму трьох незалежних кольорів — трьох світлових хвиль різної частоти, щоправда тоді основними кольорами вважались червоний, жовтий і синій. Кілька років по тому англійський фізик Джеймс Максвелл за допомогою численних експериментів вивів, що тріада основних кольорів: червоний, зелений та синій, — усім відомі RGB. У середині ХХ століття запропонована була система CMYK, що мала переваги у поліграфії, через те, що фарби на папері накладались не зовсім так, як світлові хвилі у повітрі. Закон Грассмана про накладання незалежних кольорів став класичною ілюстрацією принципу суперпозиції (принципу незалежного накладання процесів) у оптиці. Суперпозиція хвиль із близькою частотою — подібних кольорів — дає інтерференційну картину, що оком сприймається як биття, вібрація кольору. Саме ця невипадкова, дбайливо відтворена вібрація — головна таємниця кольору в роботах Катерини Свіргуненко.

Перші Дні ІІ. Гравюра на картоні, монотипія. 2014
Перші Дні ІІ. Гравюра на картоні, монотипія. 2014

Художниця із дослідницьким характером, технічними навиками й поліграфічним досвідом впевнено моделює інтерференційні картини биття. Вміло оперуючи процесом нашарування напівпрозорих кольорів при друку естампу, вона створює на своїх аркушах особливі, магічно привабливі ситуації. Оптичні трюки, до яких вдається Свіргуненко — інтерференція, ефект зміщення, блур, — примушують переживати приємне візуальне подразнення, яке просто не дозволяє відвести погляд. Ці прийоми більшою чи меншою мірою використовувались у багатьох серіях кольорових естампів художниці, проте найбільш рішуче вони запанували у останній серії пейзажів «Перші дні».

Перші Дні ІІІ. Гравюра на картоні, монотипія. 2014
Перші Дні ІІІ. Гравюра на картоні, монотипія. 2014

«Перші дні» — це серія гравюр на картоні, яка була виконана у червні 2014 року під час творчої резиденції Тамари та Олександра Бабаків «Великий перевіз». Початок літа у Полтавській області зустрів художницю безкраїм обрієм і примхливою погодою. «Кожен день був, неначе перший, — пригадує вона, — ситуація за вікном змінювалась блискавично, приголомшливо. Мені захотілось встигнути передати усі ці стани, моє захоплення ними, але треба було працювати дуже швидко». Лаконічно, але, безумовно, впізнавано Катерина позначила пейзажі — пластичними білими лініями, відбитками дроту на картонній формі. А далі почалася алхімія кольору: численні накати напівпрозорих фарб створили і забарвили горизонт, долини й пагорби, чисте небо й важкі хмари. Трохи знання, трохи вдачі у створенні кольорової суперпозиції — і все забилось, дихнуло літньою грозою і свіжістю безмежних просторів. Із кількох друкарських форм було створено більше двадцяти зовсім різних пейзажів, кожен із яких вібрує кольорами і переконливо передає окремий стан природи. Перед очима оживає небосхил, зображення набуває об’єму, подається вглиб, неначе стереокартинка — в оптичних трюках Катерина Свіргуненко, як завжди, не має собі рівних — художниця-дослідниця, втім, певне, саме через це і чарівниця.

Іванна Стратійчук