Аніш Капур: від концептуалізму до активізму
Автор: Amah-Rose Abrams
Ім’я Аніша Капура не сходить зі шпальт ЗМІ. Невідомо, завдяки чому – престижним публічним замовленням чи звичайному акту протесту, – він є одним з найбільш успішних та активних скульпторів сьогодення.
Виставки його робіт в галереях та скульптури, встановлені в публічному просторі, зробили його одним з найбільш відомих світових мистців нашого часу. А вкупі з його відвертим характером вони забезпечили йому стійку провідну позицію в сфері сучасної культури Великобританії.
Капур переїхав до Лондона на початку 1970-х років. Виріс в Мумбаї, Індія. До отримання вищої освіти в коледжі мистецтв Челсі він проходив навчання в коледжі мистецтв Хорнсі. Своє бажання зазирнути трохи глибше, ніж відомі сучасні мистці, він згодом пояснював впливом на свою творчість модерністської та мінімалістської скульптури.
«Дональд Джадд колись сказав, що мистецтво не робиться, воно відбувається», – зазначив Капур в інтерв’ю «Гардіан» в 2008 році. «Це означає, що майстерня є місцем для певного роду практики. І там з’являються речі, які, сподіваюсь, викликають сильний щоденний резонанс, але які не обумовлені повсякденним буттям. Тому постворголівське поняття про те, що все в світі є мистецтвом, має право на життя. Але воно уникає відчуття чогось справді поетичного або відчуття поетичного трохи в іншому сенсі. Саме цей сенс мене й цікавить».
Перша значна виставка Капура пройшла в галереї «Хейворд» як частина проекту «Нова скульптура» невдовзі після його випуску з коледжу в 1978 році. В цей час Капур працював із сухим пігментом, з якого він створював химерні багаторівневі й текстуровані роботи, забарвлені в ефектні, насичені кольори.
Отримавши визнання впродовж 1980-х років, Капур почав співпрацювати з галереєю «Ліссон». Та його кар’єра насправді почала набирати обертів на початку 90-х років, коли він представив Британію на Венеційській бієнале в 1990 році. Там його нагородили Premio Duemila, а наступного 1991 року він виграв престижний Turner Prize.
Майже десятиліття по тому він насправді влився в мейнстрім, підкоривши британських поціновувачів мистецтва встановленням монументальної скульптури «Марсій» (2002) в турбінній залі Тейт Модерн. Грандіозна, довжиною 3 400 футів, червона структура була схожа на трубу, яка складалася з частини ПВХ, протягнутої крізь три кільця. Вона все ще пам’ятається як одна з найуспішніших й найулюбленіших інсталяцій у відомому виставковому просторі.
В середині 90-х Капур почав працювати з нержавіючою сталлю , створюючи драматичні дзеркальні роботи з увігнутими та випуклими формами. Мабуть, найвідомішим твором в цьому матеріалі є «Хмарні ворота» (2006), або «Квасоля», як її ніжно кличуть, встановлена в чікагському Мілленіум-парку. Ця популярна скульптура – лише одне з багатьох публічних замовлень, таких як «Небесне дзеркало», яке було відтворено кілька разів. Його можна побачити в лондонських Кенсінгтонських садах, а також в центрі Рокфеллера в Нью-Йорку. Ще одна відома публічна скульптура – це величезна закручена металева структура під назвою «ArcelorMittal Orbit» (2012), відкрита для огляду в Олімпійському парку королеви Єлизавети в Стратфорді, Лондон.
Капур також працює з більш недовговічними матеріалами на кшталт воску, який він використовує для створення м’ясистої й мясоподібної консистенції, як у великоформатних інсталяціях, так і в роботах, які вішаються на стіну.
Незалежно від використаного матеріалу, хоча скульптури Капура мають тенденцію милувати око, вони відмовляються від спокійного «сидіння» й уникнення протиріч. Незважаючи на те, що в його роботах відсутній метафоричний зміст або явний меседж, вони провокують потужну реакцію. Так, «Брудний кут» (2015), встановлений під час його персональної виставки в Версальському палаці цього літа, викликав справжню лють.
Коли він дав своїй монументальній залізній роботі неформальну назву «Вагіна королеви», це викликало роздратування в усіх: від поціновувачів мистецтва до політиків й, на жаль, французьких праворадикалів. Скульптуру неодноразово руйнували під антисемітськими гаслами ненависті (Капур має індійсько-єврейське походження). І, коли мистець відмовився прибрати графіті як знак протесту, влада пригрозила судовим позовом. Зрештою був досягнутий компроміс, й графіті накрили золотим листом.
«Ми програли, Ви здатні в це повірити?» – Капур звернувся до «Аrtnet News» в жовтні 2015 року. «Якийсь, на мій погляд, доволі расистські налаштований депутат парламенту подав на мене до суду. Нас примусили сховати графіті. Це – жахлива й печальна ситуація».
Недивно, що ця подія не загасила політичний запал Капура, й впродовж 2015 року він продовжив свої висловлювання з багатьох нагод. Починаючи з «прогулянки співчуття», яку він здійснив разом з Ай Вейвеєм в підтримку сирійських біженців, й закінчуючи порівнянням діяльності індійського прем’єр-міністра Нарендра Моді з рухом «Талібан» в передовій статті «Гардіан», Капур залишається активним й пристрасним захисником свободи слова та прав людини.
Чи протистоїть він утискам очі-в-очі, чи створює інноваційне мистецтво, Капур робить це з ентузіазмом та впевненістю, які важко ігнорувати. Ви можете підписатися на його Інстаграм, @dirtycorner, якщо Вам цікаво, куди далі заведе його мистецька практика. Оскільки буремна світова арена не виказує жодної ознаки заспокоєння, цілком вірогідно, що Капуру ще знайдеться, що сказати.
Переклад статті з сайту news.artnet.com
