Ленд-арт. Масштабність мистецтва

Відео, яке розкриває суть, генезис і перспективи розвитку ленд-артівського руху в Україні та світі. Організатор ленд-арт симпозіуму «Могриця” Ганна Гідора, художник Петро Бевза та куратор ленд-арт фестивалю «Весняний вітер» Олексій Малих розказують про те, як і з чого починали, з якими проблемами зіткнулися, та в чому полягає специфіка саме українського ленд-арту.

Ганна Гідора: «Багато речей ти відчуваєш, і зобразити їх на полотні ти ніяк не можеш. Або нарисувати. Чи якимсь іншим чином реалізувати. Лише засобами ленд-арту ти здатен виразити ідею, яка ховається всередині тебе».

Зазвичай арт-об`єкти цього напрямку відрізняються своїм масштабом. Вони набагато більші й максимально залучають навколишній ландшафт.

Петро Бевза: «Перша річ, яка була створена, – це, коли Хайзер (засновник ленд-арту американець Майкл Хайзер – авт.) просто викопав яму в пустелі Невада під прямим кутом, там, де немає обрію, немає початку, немає кінця. Там раптом створюється якийсь об’єкт. Це робили всерйоз, із застосуванням бульдозерів, екскаваторів. Копали, все вирівнювали, тому воно виглядає так потужно. І це були великі масштаби».

Majkl-Hejzer
Автор – Майкл Хейзер

Олексій Малих: «Конкретно це перекладається, як «мистецтво землі». І, звичайно, воно пов’язано із землею. Але не лише із нею, а й з різними природними матеріалами: камінь, глина, деревина. Можуть брати участь вода, вогонь, –  що завгодно. Все, що пов’язане з якимись природними моментами».

Ганна Гідора: «Ми в українському, так би мовити, напрямку намагаємося максимально використовувати лише природні матеріали. Хоча в світі застосовують різноманітні матеріали, починаючи від плівки, якою огортають в Берліні цілі дерева й споруди. Або, як в Мексиці теж показовий приклад з природними явищами. Вони виставили антени, і туди тепер постійно вдаряють блискавки. Це дуже ефектно. Туди збираються туристи. Це, по-перше, українським ленд-артистам філософськи не підходить. І, як на мене, нам це не підходить і за матеріальною частиною».

Pole-bliskavok.-Uolter-de-Maria
Поле блискавок. Уолтер де Маріа

Олексій Малих: «Від зародку це мистецтво з’явилося в Штатах в 60-ті роки, як мистецтво, зроблене на землі. В принципі, його ініціаторами були люди, які займались охороною навколишнього середовища, такий собі «Грінпіс». Перші акції ленд-арту були пов’язані саме з цим. Припустимо, в Штатах були якісь покинуті кар’єри, і ці активісти вирішили показати, що це місце треба рятувати – рятувати мистецтвом. В той час був нормальний підйом: в Штатах були гроші, і уряд виділяв кошти на те, щоб зробити з покинутого кар’єру якийсь арт-об`єкт… Згори це виглядає як мистецтво. Коли художник торкається природи, знаходячи в ній щось близьке для себе, ледве занурюючись в неї, тоді це називається класичним ленд-артом».

Спіральна пристань. Роберт Смітсон
Спіральна пристань. Роберт Смітсон

Петро Бевза: «В 2002 році Ганна (Гідора – авт.) дуже хотіла, щоб фестиваль «Простір прикордоння» отримав нове дихання. Що для цього необхідно? Щоб приїхали серйозні художники, яких, звичайно, потрібно годувати, треба їм оплатити дорогу і матеріали, якщо якісь потрібні. Потім потрібна виставка, щоб був результат. Її треба десь показати. А до виставки треба каталог».

Олексій Малих: «І тому знайти гроші для проведення фестивалю – дуже важко, в нашій країні – тим більше. Цих фестивалів в світі дуже багато можна відшукати: і в Японії, і в Канаді, де завгодно. Втім, там на це виділяються гроші… Для організації нашого фестивалю «Весінній вітер» ми ходили по спонсорам з проектами. «Вітер», ну, як вітер: дав гроші, і вони «улетіли на вітер». Потрібне щось відчутне: намазати на хліб щось, скуштувати на смак, вдягнути штани. Це – зрозуміла річ, а тут дав гроші, а вони кудись улетіли… Коли художник створював якийсь арт-об`єкт, він таким чином привертав увагу людей: а) до того, що треба щось робити з природою,  рятувати її та підтримувати, а б) це приваблення туристів до цього місця, які теж дають якісь гроші. Тож, місце, куди ніхто ніколи не їздив, і яке вважалося мертвим, раптом стає одним з найвідоміших в світі. Є, припустимо, промзони або якийсь покинутий полігон або ще щось. Я впевнений, що такі місця є в Україні».

Перехід. Поліна Кубракова. Могриця. 2014.
Перехід. Поліна Кубракова. Могриця. 2014.

Ганна Гідора: «На відміну від нас в західних країнах й дуже східних країнах – Японії, Китаї – є меценати або державні програми, які роблять парки. Парки ленд-арту, парки скульптур у відкритому просторі… Ми би з радістю це робили, але це потрібно охороняти, цим потрібно займатися протягом року, щоб воно зберігалось. Поруч з Могрицею, там, де ми завжди проводили симпозіум, в 15 км є колишнє містечко, а тепер велике село – Миропілля. Воно доволі красиве за своїм ландшафтом і, взагалі, важливе з історичної точки зору. Ми навіть частину симпозіуму проводили в колишній садибі князя Долгорукого, оскільки там є таке приміщення, де можна було паралельно зробити програму, пов’язану з ленд-артом. Ленд-арт об’єкти ми робили в експозиційному просторі. І ось ми домовились з власником цих просторів – це приватна територія,– про те, що ми робимо на його території парк, а він розвиває там свою інфраструктуру й заробляє на цьому гроші, залучає туризм, зелений туризм, еко-туризм, тобто, різноманітні програми. Але власник гадав, що це будуть подальші інвестиції – і державні, й обласні, й міжнародні, оскільки в 4 км звідти знаходиться Курська область, в 6 км – Білгородська область. Припускали, що там буде митний пункт, а тут ще й такий собі культурний осередок, де люди будуть відпочивати, приїжджати спеціально. Ленд-арт-парк був як би причиною, а все інше, пов’язане з митним переходом, стало неможливим. Тому власнику стало невигідно. На жаль, влітку цього року всі об’єкти були розібрані власником, і парк припинив існування”.

Геометрія винятковості - 2. Римма Мілєнкова
Геометрія винятковості – 2. Римма Мілєнкова

Є два великих фестивалі ленд-арту в Любліні – це з тих, які найближчі до нас. Вони проходять переважно на території парків або заповідників на рівні державних програм й культурологічних програм спільно з Євросоюзом. Я би хотіла, щоб було кілька ленд-арт-парків. Дуже прикро, що деякі об’єкти не зберігаються, адже їх можна було б підтримувати. Це ж культурний, історичний ландшафтний розвиток. Це виховує людей в любові до простору й до країни. Мені так здається, що, чим менше звертається уваги на культуру, тим більш земним, плоским, побутовим стає середовище людського спілкування: на рівні – «поїсти й вижити». Це нівелює прагнення до особистісного росту. Якщо ти знаходишся на рівні «поїсти», то ти так само можеш відібрати цю їжу в когось, якщо тобі її не вистачає».

Олексій Малих: «В нас ніколи на культуру жодних коштів не виділяли. В нас завжди вважалось, що, якщо уроку малювання в школі немає, то й пусте. Таке ж ставлення в нас завжди було до культури. Чомусь завжди по остаточному принципу. Неувага до культури – це Донбас. Ви знаєте, що сталося з Донбасом, що там відбувалося, тобто – відсутність культури, відсутність запровадження культури. Давно вже на часі, щоби були такі програми, такі музеї, де б могло виховуватися молоде покоління, починаючи з малечі. Якби був такий музей сучасного мистецтва в кожному, навіть маленькому місті, тоді люди б могли розвиватися”.

Автор - Олексій Коношенко. Могриця. 2015
Автор – Олексій Коношенко. Могриця. 2015

Ганна Гідора: «Є об’єкти, які сприймаються всіма. Є об’єкти, які не «прочитуються» відразу однозначно й не сприймаються глобально, тому що не є матеріальною цінністю. До суті, це заклик берегти природу чи вбачати в ній нові смисли. Скажімо, в ландшафті чи в якійсь іншій частині природи. Тоді, коли в них закладений глибший образ, зрозуміло, що він не завжди «прочитується». Потрібна додаткова інформація, розповідь мистця або естетичне виховання спостерігача. Я дуже багато часу провела в середовищі, мандрувала, виховувалась в таких гарних місцях, як Могриця. Я там росла у бабусі й дідуся. Це все лишило внутрішній слід: коли я бачу якісь простори, я не лише їх споглядаю. Зрозуміло, що я отримую естетичне задоволення. Втім, хочеться щось вкласти туди, реалізувати додатковий зміст. В великому контексті, в світовому масштабі ленд-арт таким і є – мистецтвом землі. Але я ще прагну виразити внутрішнє відчуття щодо певного ландшафтного контексту. В 1999 році я робила об’єкт  з очерету. Я винесла його на гладку поверхню, не берегову зону, очистила від зайвого листя. Вийшли тоненькі гілочки, в які я вплітала нитки. Ідея полягала в тому, що я ніби ловила вітер або тінь. Відчуття були дуже романтичними й ніжними».

Автор - Ганна Гідора. Могриця
Автор – Ганна Гідора. Могриця

Петро Бевза: «Наш об’єкт з Олексієм (Литвиненком – авт.), здається, жив тиждень. В Могриці є крейдяні гори. Ми зробили там годинник. Поруч – Миропілля, де Ганна (Гідора – авт.), до речі, народилася. Там є червона глина. Всі Суми побудовані з цієї глини. Вона має дуже красивий й глибокий колір. Ми набрали цієї глини, і вона стала таким трикутником на горі. Потім пішов дощ і все це змив додолу. Зрештою, він взагалі змив все».

Ганна Гідора: «В них (Петра Бевзи та Олексія Литвиненка) низ був зовсім білим, а зверху вони лили червону глину – розмішану, як рідину. І вона стікала потоками додолу. Вийшов шикарний образ.

В чому кайф та щастя ленд-арту? Образ, який ти породив, поступово працює з природою. Він видозмінюється й уходить в простір, в якому живе, розчинившись. Лишається лише пам`ять. Є й суто естетична, художня частина, коли мистець реалізує свій образ й свою ідею, яка, окрім естетичного начала, нічого не несе й миттєво уходить. Проте при цьому відбувається фіксація на відео, фото, й це все одно є художнім продуктом».

Крейдяний час. Петро Бевза, Олексій Литвиненко
Крейдяний час. Петро Бевза, Олексій Литвиненко

Петро Бевза: «Майбутнє – химерна річ. В англійській мові є таке слово «present», яке означає «теперішній час». Й одночасно воно означає «подарунок», «презент», тобто подарунок є лише тепер. От ми спілкуємося, і це є, власне, подарунок. Й одночасно це є теперішній час. І поки є «тепер», є й майбутнє. Люди, котрі роблять мистецтво довкілля зараз, дають можливість іншим людям зробити його завтра. Через це я сподіваюсь, що до майбутнього будуть ставитися з трохи більшою увагою. І я дуже вдячний вам за те, що зараз робите, оскільки це є один з «світлячків», які трішечки підсвітять цей світ».