Андрій Липовка: професійна скульптура на художньому ринку
Перед назвою проєкту «Think Big. Prequel», що відкрився 11 березня в галереї 39,9 відчувала себе безпорадною. Здавалося, що інколи кураторські ідеї та мистецькі твори живуть у паралельних світах. Один продукує ідеологію суспільства споживання, а інший, як завжди, намагається здолати жорсткі межі її прокрустова ложа. І тому хочу просто передати свої відчуття і розуміння творчості професіонального художника в четвертому поколінні, з мистецької династії Рубанів-Липовок. До речі, у 2001 році мала честь писати вступну статтю до альбому «Родина скульпторів Липовок». Андрій тоді робив перші самостійні кроки в мистецтві. Його скульптури викликали щиру посмішку і здивування. Він мислив розкуто. Його пластичний світ складався з досить еклектичної компанії звірів, ілюзіоністів, пророків, лицарів, історичних і легендарних героїв давнини.
Брендом цього періоду, безумовно, залишаються кумедні слоноподібні істоти під назвою «Zoosapiens». У 2004 році за сприянням Т.М. Пахомової та С.О. Міщенка було видано буклет, де вже ілюструються твори, що експонувалися в галереї 39,9: бронзові «Стрілець», «Композиція», яскравого кольору гранично узагальнені полівінілові риби, зелена гусениця і пронизливо червоний «Березневий кіт». Це видання, за думкою автора, підвело певну риску під ранньою творчістю Андрія Липовки. Потім були стресові роки економічної кризи, революцій, заробітчанства, студійного викладання основ художньої грамоти і врешті-решт жадане повернення до професійної роботи.
Не завадить нагадати і окремі факти біографії наймолодшого представника художнього роду. Андрій народився у 1981році в родині скульпторів Віктора Ліповки і Олександри Рубан. Батькам – низькій уклін за мудрість і сміливість у вихованні майбутнього художника. Вони завжди піклувалися про якісну освіту для своїх дітей (молодша Катерина була куратором виставкового проєкту свого брата). Андрій успішно закінчив київську гімназію ім. Т. Г. Шевченка, що дала якісні знання з точних і гуманітарних дисциплін і володіння двома мовами – французькою та англійською. Це миттєво знадобилося вже під час короткого навчання у художній школі в Швеції в м. Треллеборг, а потім і поїздки з батьком до Чанчуню у 2003 році, де завдяки щорічним симпозіумам було створено грандіозний Всесвітній парк скульптури. У посольстві України в Пекіні відбулася тоді і виставка трьох членів скульптурної родини. Це були роки неймовірних перспектив, можливості спілкування з цілим світом. На початку нульових наша родина («Trinity») часто експонувала свої роботи в престижних музеях і галереях у Москві. Ще студентом старших курсів скульптурного факультету Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (1997–2003, закінчив з відзнакою) Андрій разом з Денисом Адамовичем створили абстрактні геометричні композиції у Європейському парку скульптури від Вільнюсом. Пам’ятаю, як на моє запитання про самовідчуття в оточенні представників різних мистецьких шкіл і країн світу, Андрій спокійно відповів: «Нас в Академії навчають дисципліні об’єму. Ми орієнтуємося у своїх студентських роботах на такі категорії як ритм, симетрія, асиметрія, рівновага, а ще знаємо і про художній смак!» Я була тоді приємно вражена такою високою оцінкою київської академічної школи. До речі, композиція у Литві була створена за мотивами дипломної роботи «Рівнодення» (В. 3 м, граніт, метал), що була встановлена на Оболоні у Києві.
І врешті-решт, з періоду інтенсивного накопичення, що особливо результативно відбувається саме в молодості, Андрій отримав у 2004 році ще один щасливий бонус – резидентуру-стажування в творчих майстернях «Cite International des Arts» у Парижі (на цей раз поїхав з Олександрою Рубан). Майже два місяці перебування в мистецькому раю з повсякденним відвідуванням музеїв, сучасних експозицій, можливістю обговорювати з колегами свої враження, створювати і експонувати власні твори! Цей досвід залишається на все творче життя і провокує на розуміння безмежних можливостей образотворчості та розкриття власного потенціалу. Навіть у творчості представниці більш консервативного покоління О. Рубан майже через 10 років після знаменної події народилися дві абстрактні поліхромні композиції з полівінілу: «Взаємодія» і «Перетини». Вони експонувалися на 6 Всеукраїнській триєнале скульптури у 2014 році і, безумовно, пов’язані з далекими і вічними паризькими враженнями.
Цей екскурс вкрай необхідний для розуміння того, скільки зусиль самого художника, державної і приватної ініціативи, опікування необхідно для виховання повноцінного творчого покоління. Культура потребує постійних безвідплатних вкладень, щоб на виході мати повноцінну національну творчу еліту і самодостатню державу.
А тепер варто звернутися до аналізу творів з експозиції галереї 39,9. Це вже друга виставка після вимушеної творчої перерви Андрія. Перша відкрилася рік тому в галереї «Лавра», але карантин перервав виставкову програму. Експозиція цього року мала свої відмінності. Новий стиль у роботі майстра, що активно працює в умовах сучасного художнього ринку і широкого асортименту нових технологій, відбився і в подачі творів, і в економному використанні камерного виставкового простору. Чотири широких підвіконня перетворилися на дизайнерські платформи для камерних форм. На самому довгому, праворуч від входу, було представлено три анімалістичних мотиви. Не варто намагатися впізнати, яких саме тварин зобразив художник в гнучких істотах під назвами «Кентавр», «Соня» і «Місяць». Їх спільною відзнакою є тонкі кінцівки, гнучкі хребти та урочисті у формі місяця рога. До цієї трійці дотична і «Грація». Вона надає нову варіацію зображенню дикої тварини, що утворює вигином спини гнучку арку на чотирьох тонких опорах-кінцівках. Місяць схиленої на довгій шиї голові і вигнутий хвостик візуально розряджають динамічну напругу вигнутої форми і передають її імпульси навколишньому простору. Всі згадані композиції є проєктами до монументальних форм будь-якого розміру. Колір такої пленерної або екстер’єрної скульптури також можна змінювати з урахуванням природного, паркового або урбаністичного оточення. Тиражування композиції можливо зробити за допомогою 3D моделювання і передати електронною поштою у будь-яку точку світу. Використання нових технологій професіональними художниками можуть і повинні служити в ім’я високого мистецтва. Нещодавно Андрій Липовка встановив анімалістичну групу з двох оленів (більшого і меншого як варіант материнства) біля клубу яхтсменів на Русанівці. У скульптури немає п’єдесталу. Вона монтувалася прямо на землі і залишає відчуття стрімкого руху, дає можливість безпосереднього контакту з витвором мистецтва. Вітер, хмари, сонце, ріка, яхти, скульптурні образи диких тварин об’єднані єдиним смислом – можливості гармонійного співіснування людини і природи. Саме ця ідея транслюється вітальною скульптурою і створює за допомогою плавних, загострених форм, яскравого червоного кольору її візуальне і інтелектуальне сприйняття.
До іншого кола образів на виставці належать фігуративні композиції із зображенням людини. Але на відміну від класичних героїв вони не мають облич, анатомічно переданої тілесності і одягу. Вони акцентують якусь конкретну ознаку професії або заняття. На компактному підвіконні в кінці невеликої виставкової кімнати були представлені дві емблематичні фігурки: «Електрик» та «Рейсер». На іншому автономно «розкинувся» «Боулінг». Електрик – це вертикальне продовження одного боку нахиленої драбини, що переходить у діагональ умовної руки, до якої кріпиться висок із маленькою золотистою кулькою (лампочкою). Рейсер – діагональна проекція фігури з розведеними руками. Чотири бронзових круга в нижній і верхній частині композиції створюють відчуття швидких обертів коліс, що ніби піднімають фігуру у повітря. Горизонтально розпластана фігурка гравця в боулінг спрямована до єдиної точки, що відзначає золотиста кулька у довжелезній горизонталі витягнутої руки. Ці образи наче вихоплені спостережливим оком художника з динамічного потоку повсякденного життя сучасного міста. Вони також мають повне право існування в екстер’єрі або інтер’єрі у якості Public Art об’єкту. Тим більше подібні ідеї вже були реалізовані старшим колегою Липовки американським мультимедійним художником Джонатаном Борофські – в узагальненому силуеті робочого «Людина-молот» біля багатоповерхової будівлі в Базелі.
До третьої групи композицій входять ранні анімалістичні мотиви, що не втрачають своєї актуальності і сьогодні. Пригадуючи початок нульових, художник пояснює: «Так хотілося тоді ввести в скульптуру яскраві кольори, підняти її тонус!» В сучасній експозиції ці акценти також миттєво звертають на себе увагу. «Березневий кіт» (синтетичні смоли, 2000) у симетричному оточенні двох неонових панно з овальними силуетам риб, на березневій виставці! сприймається брендом автора, його винахідливої роботи з формами, іронічними образами, прихованими змістами. В основу формальної задумки покладена елементарна індустріальна форма зігнута у вигляді латинської «v». Один її вигин – це хвіст, другий – витягнута по горизонталі голова на довжелезній шиї. Напруга цього вигину у поєднанні з щільним червоним кольором народжує відчуття пронизливого звуку. Така ж труба, але складена гармошкою народжує образ безшумної гусениці, що невпинно прямує своїм «Шляхом» (синтетичні смоли, 2000), як це робили її прадавні предки. Камбалоподібні опуклі двохколірні риби мовчазливо приєднуються до її компанії. Їх форми також складаються з уніфікованих елементів. Риби такі ж прадавні супутники людини, як всі інші виставкові експонати представників фауни. Поліхромні роботи розміщуються на спеціально виготовлених для них прозорих різновисоких підставках.
Але для того, щоб досягти інтенсивного звучання кольорів та гладкості, плавності кольорової поверхні, майстер повинен багато годин попрацювати, накладаючи шар за шаром і поліруючи поверхню кожної скульптури до ідеального стану. Попадання маленької смітинки в матеріал призводить до повної переробки і повторення всіх етапів копіткої роботи. Результат має бути бездоганним! Скульптор аж ніяк не хоче повністю віддати процес творчості технологіям. Саме художник вирішує, до якої межі можна доходити у цій співпраці, а що повинен робити тільки автор. І саме тому я не стану користуватися взятою на прокат термінологією для пояснення унікального і оптимістичного феномену вируючої творчості Андрія Липовки. Це не має прямого відношення до зарубіжного явища постмодернізму, а також до таких понять як приквел, сиквел, мідквел або кросовер. Він зберігає вітчизняну традицію образотворчості і дуже характерний для художників різних радянських і пострадянських поколінь до спадщини класичного модернізму.
У напівабстрактній вертикальній «Композиції» з двома отворами (круглим у верхній і овальним у нижній частині) з раннього періоду творчості відчувається вплив як вітальних ідей Генрі Мура (до речі, улюбленого скульптора Липовки), так і узагальнюючих фігуративний мотив ідей конкаву-конвексу Олександра Архипенка. Але їх переосмислення відбувається на основі власного досвіду сучасного українського скульптора. У нас була і продовжується своя неповторна історія художньої культури, так само як і історія кожної творчої індивідуальності. Скульптор Липовка підійшов до відповідального етапу зрілості і добре розуміє, що його сьогоднішня творчість сформувалася на основі досвіду і практики попередніх років. Яким буде наступний етап у творчості – прогнозувати не варто. Але він не збирається відмовлятися від фігуративної пластики, експресії живого ліплення, як це проявилося у жіночому торсі з експозиції 2020 року в галереї «Лавра». Навряд чи полишить і анімалістичну тематику, що дає широкі можливості вирішення конструктивних, дизайнерських та естетичних задач.
Отже, будемо сподіватися на здійснення наступних етапів проєкту «Think Big. Prequel». Хотілося побажати талановитому скульптору, щоб його твори активно наповнювали сучасний урбаністичний і ландшафтний простір і були не менш популярними та улюбленими, ніж композиції Генрі Мура!
Людмила Лисенко,
мистецтвознавець
фото надані Л. Лисенко