Чистий лист. Скульптура молодих
Початок грудня в Києві відзначився не лише сніговою порошею, що сліпила очі й стікала холодними краплями по обличчям та одягу. В столиці в цей день, як бруньки на деревах, паралельно відкривалися кілька виставок. Одна з них – виставка скульптури «Чистий лист» в галереї «Мистець». Організатором виставки стала секція скульптури Молодіжного об’єднання КоНСХУ та, зокрема, її куратор Денис Дідур.
Чим саме була вмотивована така назва виставки, мені, на жаль, невідомо, хоча асоціативний ряд веде до думки про джерела й початок з нуля, майже до tabula rasa… Трохи дивно, адже, незважаючи на те, що учасники виставки не так давно вступили до КоНСХУ, в переважної більшості з них за плечима – доволі довгий й насичений міжнародними або всеукраїнськими мистецькими подіями досвід. В декого, як, скажімо, у Олексія Золотарьова, в публічному просторі столиці встановлені вже дві великі скульптурні композиції, репліка однієї з яких – зменшений в розмірах «Рух супрематизму» – стала частиною експозиції спілчанської молоді.
Це, звичайно, вплинуло й на якісну «різномасштабність» виставлених творів. Деякі явно «випадають» з загальної картини через свою салонність чи формально-пластичну недосконалість. Вражає й низька культура експозиційної подачі багатьох творів: підставки під них явно варто було хоч трохи «відреставрувати» та й зважити на пропорції, які формуються між підставкою, плінтом й самою скульптурою для збереження цілісності образу. Не завадило б врахувати й той факт, що кругла скульптура вимагає все-таки кругового огляду. Вийшов би такий собі жест поваги до глядача, адже площа даного арт-простору дозволяє експериментувати з розташуванням скульптур.
Втім, віддам належне кураторові виставки. По-перше, за ідею й ініціативу її проведення. Прикро, але уваги традиційному мистецтву пластики дуже часто не вистачає. А щодо молоді, так, взагалі, їй потрібно давати нові стимули й можливості для роботи, треба підживлювати творчий запал й визначати певні вектори її подальшого розвитку. По-друге, за те, що вдалося втекти від пластичної, образної й жанрової монотонності, незважаючи на те, що в київській скульптурі за звичай превалює фігуратив та бронза як матеріал.
Єдиний, хто порадував геометричною абстракцією в дусі авангардистів початку ХХ ст. – Олексій Золотарьов. Але й в фігуративній скульптурі зустрічаються вигадливі знахідки й ходи. Абсолютно позитивний резонанс викликають талановиті скульптури Петра Гронського «Межа контролю» та «Торс 14». Природне відчуття міри та смаку дає йому можливість творити філософсько-експресивні твори без надлишкової емоційності та деталізації й при цьому виглядати сучасно. Його торс, встановлений прямо на підлозі, за органікою форм та кольором патинування нагадує стовбур дерева, який тактовно проростає в просторі й живе свої інтенсивним внутрішнім життям. «Межа контролю» окреслює не лише пограничний емоційний стан людини, але й тонку архітектонічно-пластичну рівновагу самого твору.
Гармонійно виглядає натюрморт Володимира Журавля 2010 року «Відродження або паростки». Цілісність ідейно-художнього мислення притаманна малій пластиці Богдана Козаченка в композиціях «Замріяна» й «Натовп»; жіночим за сюжетом, але монументальним за суттю творам Яни Роздобудько. Динамічна гра ритмів й об’ємів оживляє «Спогади про літо» Надії Гречаник. Своєрідною експресією й претензійністю на межі з натуралізмом відмічені скульптури Крістіни Рідзель.
Київська “скульптурна” молодь здебільшого – все ще дитя академічної школи з її гуманістичним пафосом. Їй часто не вистачає широти світогляду, сміливості експериментувати та ламати перший лід в мистецтві. Проте, зрозуміло, що сьогоднішнє покоління скульпторів перебуває в постійному процесі пошуку свого стилю та власної філософії. Залишається сподіватися, що вони їх віднайдуть й привнесуть в скульптуру сучасні ритми й новації.
А поки що нагадую, що виставка «Чистий лист» триватиме в київській галереї «Мистець» до 9 грудня 2015 року.
Марина Стрельцова
