«?АНИДЮЛ» Ростислава Котерліна

З 14 квітня по 10 травня цього року в Івано-Франківському ЦСМ відбулася чергова виставка Ростислава Котерліна — одного з найважливіших художників «станіславського феномену», культурного містечкового явища 90-х. Рафінована загадковість його полотен, парадоксальність об’єктів, абсурдність фотосюжетів — вже давно впізнавані авторські ходи — не залишають байдужими всіх, хто відає, про що мистецтво і де шукати його радощі. Покликання поета в тому, що він «ловить» те, що «застигає», пролітаючи в атмосфері, піддається імперативові моменту, фіксує «дух часу».

«?АНИДЮЛ» Ростислава Котерліна

Дзеркальне зображення назви виставки відсилає нашу увагу до відбиття, дзеркального повторення, тіней підсвідомого. Знак запитання подвоює незрозумілість, неясну загадковість образів. Одвічне, — що є людина, навіщо вона тут, куди прямує, — бентежить автора й слугує можливістю усім навернутися до себе. Нагадати про самопізнання, спробувати згадати себе, опинитися тут і тепер. Скляні вітрини галереї породжують ілюзію — бачимо те, що поза ними чи озираємо власні відбитки? А потім, пам’ятайте, не тільки безодня поглинається поглядом…

Сфера професійної і творчої діяльності художника — живопис, об’єкти, сценографія, інсталяція, перформанс, фото — була майже повністю задіяна у виставці.  Непереобтяжена зайвим експозиція складалася з 9-ти артефактів різних років, розмірів, технік, смислів. Програмна робота “..?анидюл є ощ оТ” (полотно, теляча кров, олія, сірка, земля, 2015) вперше була показана минулого року на виставці «Демократія і розкіш» (арт-центр Павла Гудімова «Я Галерея», Київ). Від неї ще дотепер чути кров’ю, (як нагадування про час перманентної війни, в котрому живемо). Запах непомітно наповнює залу і особливо чітко відчутний після її відкриття. Недбалий, терпкий живопис, вільна манера письма, графічна чіткість та плакатна виразність одразу привертають увагу. Назва — запозичений рядок із восьмого Псалма Давида, “то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї,..”  прописана нагорі полотна в дзеркальному відображенні.

«?АНИДЮЛ» Ростислава Котерліна

Іконографія твору обертається навколо людини, її тілесної уразливості, нескінченної глибини духу, інтелектуальної маніпуляції смислами, ірраціональності постави буття. Предметний світ оточення зведено до мінімуму. Пласка пляма червоної фарби, жовтаві завихрення сірки і фрагмент з Псалма. Експресивно прописана заломлена фігура колінопреклоненого чоловіка ніби вказує нам на щось жестом руки. Прочитати напис? Малярський жест маніфестує вміле, зважене використання кольору на повну силу виражальності його засобів. Застосування крові, сірки відсилає до алхімічних експериментів з перетворення матерії в дух. Почуття розгубленості пов’язане зі страхами нового, незвіданого з одного боку, та відірваності від основ, коріння, незнання себе самого. Тепер, коли свобода нічим не обмежена, кожен може вигадувати будь-що нове, інакше. Але це лякає: відсутня впевненість в тому, що робиш, на що можна покладатися, підґрунтя розмито. В часи прагматичного цинізму, гібридних ідеологій, гламуру й попси, релігійних розводів та фанатизму поетика — чи не єдине, що може нагадати про найважливіше. Куди наразі рухається людство, важко передбачити, робити прогнози — невдячна справа. Лишається малювати, особливо, якщо ще хочеться.

Виставка своїм часом проведення охоплювала декілька важливих дат: річницю аварії на Чорнобильській АЕС, Песах і Великдень, а також ювілейний день народження автора, тому обрана тематика була зовсім невипадковою. Більшість робіт, представлених в експозиції, вже виставлялась в інших проектах. Піднята в них тема «людського» насправді —  головна в його творчості. Під різними кутами зору, різними технічними засобами художник досліджує, наскільки ми люди. Творці чи раби, способи чи засоби, майстри чи інструменти.

«?АНИДЮЛ» Ростислава Котерліна

В саркастичній «OCCUPY THIS FEAR» (фото, олія, позолота, 2013) художник насміхається зі страхів та гордині, що керують сучасним світом, відволікають увагу на неважливе, поверхневе, вторинне. Одвічна боротьба за славу, значиме положення і псевдоцінності закінчується для всіх однаково — тільки чиїсь скелети зникнуть безслідно, а для деяких воздвигнуть мавзолеї. Прямолінійна іронія, навіть безпосередня насмішка над штампами благополуччя — крісло-трон, образ зі знаками $, капелюх-корона, розслаблено спочиваюча поза скелета у кріслі, боксерські рукавиці на руках та незрозумілі завершення у формі тризубців нижніх кінцівок, золота фарба і напис-лозунг. Використання фотографії у даному випадку є привабливим інструментом не лишень завдяки використанню вже створеної картини й способам додавання, домальовування додаткових смислів, але й жартівливою грою з медіумом, що сам по собі працює з омертвінням матерії. Фотофіксація — опускання у формалін миттєвості життя. Також прочитується насмішка з приводу активізації лівих рухів, що пару років тому активно воювали з капіталізмом у різних його проявах, навіть мистецьких. Розуміння безсилля відкритого мистецького жесту внести зміни у суспільний контекст, але сподівання на дієвість пропонованого діалогу, що уможливить зміни, спричиняють створення таких ікон.

«?АНИДЮЛ» Ростислава Котерліна

“Wow!” (мішана техніка, 2016) — ще одна робота з іронічним підтекстом. Об’єкт складається з двох розташованих в кутку дзеркальних поверхонь, перед котрими крутиться, красується жіноча фігурка із задерикуватою зачіскою, уважно втуплена поглядом в об’ємну таблетку на одному із дзеркал. Кумедність ситуації полягає в тому, що жіночка тримає в руках позаду себе сумочку такої ж форми — таблетку. Це своєрідна ілюстрація до одного з підрозділів “Книги натяків”, написаної Ростиславом Котерліном, що буде об’єктом виставки в «Я галерея». Щоби трохи прояснити ситуацію, процитуємо фрагмент розділу: Один кмітливий артист, звідти, де багато туману, поставив знак рівності між Богом і таблетками, картинку таку об’ємну змайстрував. Тобто Таблетка – це релігія нова впливова для мас простонародних. Бо людє віддали задарма гроши, і кожен з Олігх́ать змайстрував собі велику, що балакає, таблетку, у формі екрана, за допомогою якої успішно продавалися дрібні і ще дрібніші таблетки й тому подібні ліки від усіх хвороб. Великі піґулки мали різні назви, наприклад: таблетка БІ БІ Це, таблетка тудей, таблетка плюс таблетка, нова таблетка, п’ята таблетка, таблетки 24 і №112 і так далі, але всі вони прибутково продавали одне й те ж саме. Будь-які пігулки від будь-яких хвороб. У тієї голова болить, у тих запор, а ті ні в що не вірять. Ковтнув одну і вже поїв на цілий день, за нею другу – і працюєш, як лошадка, на вечір третю – й дивишся кіно, перемикаючи канали кліпанням повіки. А ще на ніч, на вихідний уявний, ну й, звісно, не без цього. Піґулочку до рота – вмить – оргазм! І більш нічого й не захочеш. І кожен рік так, і далі так багато років… Однак завжди є вибір…”. Тому дзеркал два — алегорія вибору. Чи його безмежності (дзеркала породжують повторення, а, отже, ілюзію). Розташований на заниженій висоті, об’єкт примушує трохи нагинатися, схиляти голову тих, хто бажає побачити своє відображення чи сфотографувати незвичну композицію, й тим самим попадає в поля її впливу. Легка й грайлива за формою подобається переважно молоді, а доросліші, традиційно, більше уваги приділяють живопису.

«?АНИДЮЛ» Ростислава Котерліна

“Внутрішня паранджа” (полотно, олія, позолота, 2015), мабуть, — найпопулярніша на виставці. Виникало багато запитань: «Що це означає?» Величенький портрет у фас молодого голомозого чоловіка, (в якому місцевий люд вбачає художника Миколу Джичку), з німбом навколо голови орнаментовано візерунчастою лінією, намальованою поверх нитки, протягнутої в голку, котра ввіткнута в чоло на місці «третього ока». На лобі петлі нитки утворюють напис «You can`t», лабіринт, що трасовано м’яко огортає поверхню голови, а кінець нитки зникає в губах героя. Мовби обплутана зміями-горгонами голова заплуталася, заблукала думками. Таким звивистим є шлях від промовленого/промовченого до осмисленого. Очі портретованого дивляться повз глядача, кудись далеко, випромінюючи спокій глибокої медитації. Картина випромінює магічний настрій, аскетична плакатність композиції співіснує з багатством малярської матерії. Виписаність портрету багатьох наштовхує на думку про використання цифрових технологій. Документальний спосіб подачі (на паспорт) опонує традиційним іконографічним канонам. Це своєрідна гра-діалог з молодшим за віком художником, який також полюбляє малювати портрети сучасників, роздумувати про їх роль в житті міста, творити нові міфи навколо відомих імен. Але, якщо для Джички важливим видається натуралізм, схожість, то Котерлін наполягає на поетичній метафорі образу, підтексті, іронії.

«?АНИДЮЛ» Ростислава Котерліна

Ще один драстичний об’єкт, що привертає увагу, — “Рожевий квадрат” (мішана техніка, 2016), вкритий м’яким плюшем, з котрого проростають пальці з довгими нафарбованими нігтями. Ніжну поверхню так і вабить погладити, але загрозливо загострені пальці попереджають про небезпеку. Поруч висіла невеличка за розміром графіка “Без назви” (папір, олівець, 2013) з малюнком рук, над пальцем однієї з яких з’являвся перстень-обручка із написом “Всьо”. Темне тло роботи вдало контрастувало з пухнастим рожевим предметом, а смисли використання пальців протиставлялися. Від колючого, загрозливого, небезпечного, хижого рожевого до смиренного з обручкою на чорному тлі.

6

“Втеча” (наждачний папір, олівець, 2013) —  ще одна дрібна за розміром графіка, з пропозицією варіанту виходу. Шорстка фактура жовтого тла наждачного паперу розмиває графічний начерк фігури, що біжить. Аскетична форма подачі, дрібний розмір уможливлюють процес швидкого зникання, що й пропонується втечею. Відсутність контурів, розмитість підтримують процес розпредмечування, уникання відповіді. Іноді й таке не соромно зробити.

«?АНИДЮЛ» Ростислава Котерліна

“Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?” (папір, акрил, 1992 — 2014) — триптих, що завершував експозицію виставки. Насправді — це відтворення ескізів до великоформатних робіт, що колись давно демонструвалися на виставці “Руберойд №1” в пасажі Гартенбергів. Тепер два з них прикрашають вже згадану “Книгу натяків”, а тут представляли “романтичний” період творчості автора. Ранні висловлювання беруть витоки в молодечій впертості та романтичному бунті, а теперішні — осмислені, виважені думки досвідченої людини. Колись ці роботи малювалися на великих за розміром шматках руберойду білою емульсією. Короткими чи довгими рухами пензля, впевненим жестом без підмальовки та правок. Тепер — акуратно обрамлені аркуші чорного паперу з філігранно промальованими акрилом контурами рисунку одягнуто в паспарту. Що було автентичною поезією, стало ескізом до неї. Сум за Lost Paradise.

«?АНИДЮЛ» Ростислава Котерліна

Поодинокі герої картин Р.Котерліна залишені сам на сам, викинуті на маргінеси буття, намагаються в драматичний чи комічний спосіб пізнати складнощі екзистенції, подолати таємницю існування світу, пережити біль та тривогу невідомого. Щось роби, принаймні замислись. Запитання, винесене у назву виставки, віддзеркалює теперішнє, непевне, дволике, крихке, коли неможливо передбачити, вгадати, спрогнозувати. Точніше —  зникає потреба у цьому, бо бути можна тільки тут і зараз. Чого вам і бажаю.

Анатолій Звіжинський

Ваш коментар: