Олександр Бєлозор: «Наверху політика, а внизу кайф»
27 травня не стало Олександра Бєлозора. Олександр – незвичайний художник. Багато його робіт написано під водою, що зафіксовано в Книзі рекордів Гіннеса та Книзі рекордів України. Як назвати цей жанр? Лани та гори – це пейзаж. Моря та океани – марина. А підводні полотна Олександра? Назвімо це умовно «субмариною». Роботам такого оригінального митця, як маестро Олександр, пасує саме така назва.
Я зустрівся з Олександром в його майстерні ще минулого року. Той візит не був першим, я вже декілька разів бував у нього в гостях. Але того разу я мав записати з ним інтерв’ю. Це не було інтерв’ю в прямому сенсі. Ми вільно спілкувалися, обмінювалися думками про мистецтво, пили каву. Я хотів з ним зустрітися ще раз, щоб уточнити деякі деталі, але не встиг…
Майстерня Олександра Бєлозора знаходиться на другому поверсі старого будинку на Подолі. Щоб дістатися до студії треба подолати криві дерев’яні сходи. Мелодійне скрипіння сходинок надає богемного шарму. І ось – відчиняються двері. На порозі хазяїн, усміхнений, невисокого зросту. Картини, пензлики. Щось на кшталт прожектора на стіні, чомусь у формі відра; якась піонерська символіка на стіні. Чи горн, чи барабан – точно не пам’ятаю. А ще – дипломи Книги рекордів Гіннеса та Книги рекордів України. Саме тут починається підводна Одіссея маестро Бєлозора.
«У 2004 році треба було зніматися у художньо-документальному фільмі про Володимира Карпічева. Це каскадер, який виконував трюки у багатьох відомих фільмах. Таких, як «Пірати ХХ століття», «Бранець замку Іф», «Людина-амфібія», – розказує Олександр, який у цьому фільмі був художником-постановником. Він мав написати два підводних портрети Карпічева. Фільм називався «Портрет, написаний під водою», тож Олександр Бєлозор мав зробити саме це. «Мене за два дні навчили, як це робиться, і я написав два підводні портрети каскадера з натури», – каже Олександр. Один з них лишився в художника, другий він віддав режисерові. Олександр зізнається: «Підводним живописом я ніколи не займався, навіть не думав про це, але мені це сподобалося». Потім він спілкувався з людьми, які йому допомагали в роботі, і вони подружилися. Під впливом своєї роботи в морі Олександр Бєлозор написав по пам’яті роботу, за яку він одержав гран-прі на міжнародному фестивалі «Срібна акула» 2009 р. в Києві.
Про Володимира Карпічева художник говорить тепло і з повагою: «Він, можна сказати, людина-легенда. Коли в Радянському Союзі у рамках космічної програми проходили секретні випробовування на здатність людського організму жити в екстремальних умовах, Карпічев і ще декілька людей півроку жили у капсулі на дні моря, щоб перевірити тиск, обмежений простір та інші показники».
А потім – бурхливе пірнання, роботи-«субмарини», визнання. І разом з тим – надзвичайна скромність. Дитяча захопленість. Дивовижні розповіді про морське життя, про насолоду від підводного живопису. Звичайно, є практична сторона цієї справи. Треба знати, як погружатися та випливати, які фарби та полотна використовувати, як користуватися інструментами. Олександр майже скаржиться: «У мене ж у руках ще сумка з фарбами та полотно. Я ж не можу це все нікуди причепити. У дайверів дві руки вільні, а в мене тільки одна. Потім треба ще було вставати на дно. Ще були проблеми з деякими фарбами. Зелений окис хрому, коли попадає у солону воду, одразу окиснюється. Його не можна видавити. Тобто, одного разу використав, а потом уранці встаєш, – а там глина».
Олександр писав роботи у глибинах Червоного, Чорного, Адріатичного, Карибського та Південно-Китайського морів. Всюди своя специфіка, своя природа. Наше Чорне море досить небезпечне. Принаймні, немає акул. А як же тропічні моря? В Олександра несподівані погляди на морські загрози.: «Що акули нападають на людей – це міф. Акула, якщо її не провокувати, не нападе. Людина їй не цікава. Був випадок у Єгипті, коли акула атакувала. Але то винні люди. Вони почали годувати рибок у морі м’ясом, тому акула на них напала. Ну, а щодо Австралії? «Так, – погоджується він, — в Австралії вони іноді нападають на серфінгістів, тому що дно серфінга білого кольору. Акула це вважає за тюленя, дуже схожий силует». Але в Червоному морі ці хижаки йому не дошкуляли: «Я бачив акул, вони там невеличкі, приблизно півтора метра завдовжки. У п’ятьох метрах піді мною п’ять штучок лежали відпочивали».
Олександр у захваті від підводного світу, навіть від загрозливих мешканців: «Хто небезпечний – це скорпени. У них із плавників стирчать отруйні кістки. Одного разу я писав роботу вночі. Дуже цікава вийшла робота. Мені освітлювали риф і полотно. Але ж тих скорпен напливло на світло! Просто маса!» Ще – розвінчання міфу про небезпеку мурен: «Люди бояться мурен. Вони такі довгі, великі. Але вони самі бояться! Одного разу я писав роботу. І тут з-за рифу мурена, прямо на мене! Вона злякалась, і я!» Однак через мурен можна потрапити у халепу: «Коли пливеш уздовж рифу, вони сидять у норах, тільки голови назовні. В них дуже цупкі передні зуби. Якщо потрапить палець у рот, може й відкусити. Але першими вони не нападають». А до чого ж гарні скати! Олександр веде далі: «Вони різнокольорові, невеличкі. Є білі з блакитними плямами, є чорні з білими цяточками, є однокольорові. А от манти – вони дуже великі, триметрові. Так велично пливуть, легко й велично!»
Але головне правило безпеки під водою, як каже Олександр, це нічого на дні не брати: «У деяких коралів, наприклад, верхня частина отруйна. Якось я випадково зачепив рукавичкою корал, і в мене стався опік. У мене було почервоніння, місяць не проходило. Є ще маленькі конусоподібні мушлі. Вони невеличкі, але з них вискакує язичок сантиметрів з десять, жалить і ховається назад. Отрута настільки сильна, що людину за півхвилини-хвилину паралізує».
Підводний живопис – це тільки одна зі сторін творчості Олександра Бєлозора. В нього також є дуже гарні пейзажі. Пейзажі у звичайному розумінні цього слова. Багато робіт з Криму, куди від часто їздив до російської анексії півострова. У нього 2010 р. в Сімферополі була виставка. Інший жанр – абстрактний живопис. Ще – алегоричні роботи. Це, за його словами «знакові теми в мистецтві, у фольклорі, в грецькій міфології: Ікар, Титан, Прометей. Також християнські теми, як, наприклад, Вознесіння». Є в Олександра промовиста картина на тему подій на Майдані. Але він каже, що хоче її записати, «зробити пейзаж, щоб був позитив». Є в нього ще одна дужа цікава робота. Пачка солі. Така собі звичайна магазинна пачка солі синього кольору. Об’єкт зовсім банальний, навіть не художній, але ця пачка солі зображена на урочистому червоному тлі, і вся картина в музейній рами. «Що це?» – питаю. Олександр вказує на напис, де видобуто сіль. Це сіль з Донеччини. Отакий символ єдності України.
Роботи маестро можна довго перелічувати, але згадаю ще одну, теж алегоричну. Така собі істота, одна з частин якої качка, а друга свиня. Та ще й збоку яблуко. «Качка з яблуками – добробут, страва для багатих. А це свинство. Треба жити не багато, а гідно», – зі сміхом пояснює Олександр Бєлозор.
– Що відчуваєш, коли пишеш під водою? Чому це тебе так приваблює? – питаю наостанок митця.
– Ейфорія. Класно. Ти в невагомості. Легкість. Стоїш на дні, пишеш роботу на глибині 10 чи 16 метрів. Ніхто не заважає, тільки риби. Там, на поверхні, світ людський, всяка політика. А тут, внизу, – кайф.
Михайло Аландаренко