Лариса Єнько: Відповідь на проблему знаходиться на іншому рівні, ніж сама проблема

Впродовж кількох місяців у Києві триває програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації для ветеранів АТО / ООС і колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Програма реабілітації передбачає проведення серії майстер-класів із різних видів мистецтва (графіка, живопис, фотографія, кераміка, колаж, ленд-арт, саунд-арт, перформативний танець) у супроводі професійних психоаналітиків. Уже відбулися майстер-класи фотографа та фоторедактора Валерія Милосердова, графіка Катерини Свіргуненко, живописця Олексія Аполлонова. Кожен із них – це новий досвід, нові емоції та маленький крок на шляху виходу його учасників зі стресової ситуації, яка стала невід’ємною частиною їхнього повоєнного мирного життя. Наскільки ефективним є арт-терапевтичний процес, з якими труднощами доводиться стикатися його учасникам, і чи вдається їх долати, розповіла в інтерв`ю для «Арт-ходи» психотерапевт Лариса Єнько.

Майстер-клас О. Аполлонова
Майстер-клас О. Аполлонова

Пані Ларисо, чим, на Вашу думку, проєкт «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» відрізняється від схожих проектів?

Я не знаю, чи проводяться ще якісь мистецько-культурні проєкти з психотерапевтичним супроводом. Можливо, це і відрізняє його від решти аналогічних програм.

Чому учасники арт-терапевтичної програми залишають або можуть у будь-який момент залишити проект? Чи ставались такі випадки?

Причини можуть бути різними. Можливо, хтось невірно зрозумів формат проєкту, у тому сенсі, що він розрахований на тривалий час. Деякі заперечують ефективність психотерапії, налаштовані скептично, не готові бути в стані невизначеності. Подолання невизначеності – одне із найскладніших завдань для всіх, хто стикається з психоаналізом, не кажучи про людей, які переповнені складними переживаннями та хотіли би якнайшвидше їх позбутися. Я думаю, що для декого з учасників це є просто нестерпним. Але треба віддати належне, що в них вже є ідеї, як це опрацювати, порівнюючи цю невизначеність із невизначеністю, з якою кожен з нас приходить у життя, коли ніхто нас не інструктує з приводу того, яким є наше призначення, а сам намагається відчути і знайти цей шлях.

Пропонувати їм такий терапевтичний формат для нас ризиковано, тому що в групі існують правила: не виходити, не вставати, а натомість намагатись трансформувати свої переживання в слова. Думаю, особливо складно це правило може сприйматися людьми, які мали військовий досвід, де одна секунда могла забрати у тебе життя, тож реагувати треба негайно, і де є багато інструкцій, як треба діяти в тій чи іншій ситуації. Коли бездіяльність становила небезпеку для життя, самі розумієте, як може сприйматись група, де навіть не задається тема зустрічі. Тобто ми маємо ситуацію, де велика кількість невизначеності сприймається і переживається учасниками як наша бездіяльність. Тому терапевтичні правила занадто конфронтують з досвідом цих людей, не всі можуть це витримати, і я їх розумію.

Майстер-клас О. Аполлонова
Майстер-клас О. Аполлонова з живопису

Чи варто розділяти на різні групи волонтерів, ветеранів АТО та колишніх полонених “ДНР / ЛНР”?

Думаю, що цих людей об’єднали недаремно. Йдеться про те, що всі вони щось втратили: хтось – родича, друга, близьку людину, а хтось – життєвий спокій. Тому відмінності учасників швидше формальні, насправді, між ними багато спільного. Всі вони знають, що означає втрачати. Саме це і гуртує їх, а згуртованість так само їм дає багато сили, ідеї та натхнення.

Нещодавно я зустріла чоловіка, який повернувся з бойових дій, і він не довіряє психотерапії через те, що вважає: «Людина, яка не брала участі у бойових діях, не зможе зрозуміти ту, яка це пережила».

Можна одразу відчути, яку прірву будує людина між нами, коли вона саме так ставить питання, правда? Можна це тлумачити так, що ти ніколи не зможеш зрозуміти мій біль, ти інший, тобі далеко до того, щоб зрозуміти мене, і ми ніколи не здолаємо цієї відстані. По-перше, в приватній практиці ми маємо справу з різним життєвим досвідом, і далеко не завжди він співпадає з нашим. Мати відмінний досвід, не військовий, не означає мати гірший або менш важливий досвід. Гадаю, таке формулювання є упередженим, що заперечує можливість допомогти. Але я розумію звідки таке формулювання витікає. Думаю, людина у такий спосіб повідомляє нам: « я втратив щось таке, що повернути вже ніколи не зможу, і я не впевнений, що ти знаєш, що це означає». Щоб попереджати чи нівелювати подібне переживання втрати, знецінення чи використання життя або здоров’я у воєнному досвіді і існують різні нагороди, починаючи від грамот і закінчуючи званням Героя. Але яка винагорода насправді може компенсувати втрату здоров’я чи близької людини?! Тому з цього боку можна зрозуміти людину, яка так говорить. Вона хоче сказати, що не має на світі того, що могло б компенсувати втрачене, і це правда.

По-друге, проблема у тому, що людина так постулює наперед, не знаючи, який досвід має той, з ким вона має справу, і тим самим позбавляє себе можливості пізнати іншу людину, збагатити себе досвідом іншого. Насправді структура проєкту побудована так, що серед керівників немає людей, далеких від подій, які відбувались на Майдані. Хтось в меншій, хтось в більшій мірі причетний до цього досвіду, починаючи від волонтерства та закінчуючи безпосередньою участю у військових діях у найгарячіші дні.

Майстер-клас О. Аполлонова
Майстер-клас О. Аполлонова з живопису

Яких помилок може припуститися психоаналітик або психотерапевт на перших заняттях?

Помилитися можна на кожному кроці, тому що наша робота «вживу», а ми всі люди. Найважче витримувати сильний емоційний тиск, бо ми не можемо відповідати тим самим. Є такий вислів, що відповідь на проблему знаходиться на іншому рівні, ніж сама проблема, тому нам не можна відповідати тим самим, а треба осмислити емоційну напругу і знайти словесну відповідь на тому рівні, який буде прийнятий, але поки недоступний з певних причин іншій людині. А ця відповідь далеко не завжди приходить миттєво, для цього потрібен час, а часу в нас мало в цьому проєкті, бо груп не так багато, а тиск великий. Тому маємо високу концентрацію переживань при невеликій кількості простору для осмислення, тому, на жаль, поки психотерапевтичний простір виглядає більше простором для реагувань, ніж осмислення і діалогу, але ми продовжуємо роботу з надією, що ситуація зміниться.

Як на мене, психотерапевтичні правила дуже мудрі: вони змушують дивитись на все з іншого боку, з іншого контексту. На кожному етапі розвитку стосунків інша рамкова умова може виявляти себе по-різному. Наприклад, на другий чи третій рік пацієнт може замислитися, чому, якщо у нас такі добрі стосунки, він повинен приходити тільки у певний час і на певну кількість хвилин, а не приходити тоді, коли хочеться, чому саме з такою частотою і т. д. Це дає змогу постійно переосмислювати стосунки, що є надзвичайно цікавим.

Наприклад, якась частина групи хоче, щоб її вели. Але перед тим, як виконати потребу, я ставлю собі питання, чому така сильна, вольова людина з таким багатим досвідом хоче, щоб її вели? У чому проблема вибирати самій те, що тобі до вподоби?

Майстер-клас К. Свіргуненко
Майстер-клас К. Свіргуненко з графіки

Це може залежати від того, що у когось є досвід терапії, а у когось – ні?

Залежить від того, яким був цей досвід.

Як реагувати, коли один із учасників ділиться надто травматичним досвідом?

Просто дати змогу говорити. Не пам’ятаю, чий це вислів, але я його дуже люблю: «Якщо ми про щось не говоримо, то це впливає на нас з часом ще більше, ніж сама ця подія». Знайома і з такими ситуаціями, коли варто зупинити надмірне саморозкриття, бо воно відбувається за відсутності достатнього відчуття довіри і безпеки в стосунках. Але в групах частіше все це дуже добре відчувається учасниками і все відбувається step by step. Психіку не надуриш, навіть якщо нічого не розумієш про особливості її функціонування. Немає довіри – немає і саморозкриття в групі, все це неписані закони, які спрацьовують автоматично. Буває, що витрачаються роки, щоб побудувати хоч невелику довіру з людиною, хоча це здається дивним, коли вона погоджується приходити впродовж кількох років кілька разів на тиждень.

Як керівник може донести до учасників цю цінність і суть проєкту?

Це повинно скластися, як пазл. Учасники повинні його радше знайти, аніж отримати як подарунок чи як інструкцію. Люди, наповнені нетерпінням, хочуть отримати результат тут і зараз. Ми не можемо швидко скласти цей великий пазл, має минути деякий час. Але картинка вже є, ідея проєкту, з одного боку, чітка і прозора, з іншого боку, вона має отримати своє індивідуальне наповнення.

Наполягання учасників на тому, щоб ми сказали їм, що робити, – свідчення того, що осмислювати власні процеси їм все ще важко, натомість хочеться діяти і реагувати, але знову ж таки, так працює травма, не дає спокою і перепочинку. Чи ви хотіли б щоб вам розказали про сенс вашого життя, чи ви хотіли б його знайти самі? Питання не просте. Можливо, відповідь повинна народитись у нашій взаємодії…

Майстер-клас О. Аполлонова з живопису
Майстер-клас О. Аполлонова з живопису

Як створити відчуття довіри між учасниками програми та психотерапевтами, керівниками майстер-класів? Які чинники впливають на цей процес?

Довіра має поступово створитись, народитись, внаслідок стійкого досвіду перебування разом та комунікації. Якщо ці люди попали сюди, це означає, що всі готові зробити свій внесок в цей процес і це відчувається, і я це дуже поважаю. Мені подобаються люди, які беруть участь у проєкті, не дивлячись на труднощі, які виникають.

Напевно, потрібно збиратися усім, хто керує реабілітаційним процесом, ділитися своїми думками…

Це відбувається постійно. Між майстер-класами відбувається постійна комунікація, ми уважно стежимо і аналізуємо процес.

Який метод є найбільш ефективним для такої специфічної групи?

Ми пристали на позицію, що важливо дати змогу учасникам проєкту  активно включитися в процес, тобто буквально щось робити, і так мати простір для рефлексії. Із другим поки що є труднощі, але і не давати цей простір, замінити його на щось інше також вважаю не вірним, бо не від усього, що не виходить, треба зразу відмовлятися. Цього разу я би зачекала з остаточними висновками і витратила б сили, щоб розвивати цю здатність учасників. Адже це напряму має відношення до соціальної реабілітації людей з подібним досвідом, тому що в житті нам потрібно не тільки активно діяти, а і вміти прислухатись до того, хто поруч, вміти почути іншу людину. Усе це є просто необхідним вмінням для побудови стосунків з іншим, а мати добрі стосунки з близькою людиною є запорукою нашого комфортного існування.

Майстер-клас О. Аполлонова з живопису
Майстер-клас О. Аполлонова з живопису

Чи має учасник психологічно готуватися до терапії або майстер-класів?

Спеціальної підготовки ніякої не має бути, тому що будь-яка спеціальна підготовка заперечує внутрішній природній процес. Максимум – подумати про новий досвід, прислухатись до очікувань. Психотерапевтичну групу до майстер-класу можна розглядати як можливість отримати внутрішнє  «налаштування» на майстер-клас, а другу групу, після майстер-класу, використовувати як можливість рефлексії чи осмислення того, що відбулося.

Журналістська група:

Дар`я Колесник, Аліна Шевчук

Світлини надані “МІТЄЦ”

Проєкт «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» реалізується ГО МІТЄЦ і «Львівським психоаналітичним інститутом ментального здоров`я». За підтримки «Українського культурного фонду».

 

коментувати у Facebook