Українська скульптура в Лондоні
З-понад 700 претендентів з усього світу на міжнародну виставку сучасного мистецтва «Artrooms-2016» у Лондоні було обрано проект «AfterToday» київського скульптора Єгора Зігури.
Виставка незалежних художників «ARTROOMS» відбувається другий рік поспіль й демонструє творчість незалежних художників з різних країн. Власне, кожну країну представляє один мистець чи арт-група, якого обирає міжнародне журі (зрозуміло, Сполучене Королівство представлене більш ніж двома мистцями). Слід зазначити, що географія досить розлога: країни Європи, Азії, Африки, Америки. Тож виставка окреслює актуальні тенденції та питання сучасного мистецтва у міжнародному контексті та дає можливість порівняти рівень проведення подібних виставок та практику підбору учасників з Україною.
Важливо, що акцент зроблено не на експонуванні вже добре відомих імен у тому чи іншому мистецькому середовищі (у цьому відмінність від українського простору), а на абсолютно різні якісні сучасні твори та практики маловідомих, починаючих художників (досвід, освіта, напрям діяльності, вік при цьому не першочергові). Такий підхід зрозумілий, адже за словами куратора Крістіни Челліні Антоніні метою є: «Віднайдення нових геніїв, яким індивідуально, поза галерейною політикою, знайти визнання дуже важко». На мій погляд, пошук нових імен відбувся вдало й 70 % відібраних творів для виставки дійсно справляли враження. Проте, були й такі, що ставлять запитання чи, радше, розуміння тонкої грані «що є твором мистецтва, а що переходить вже у категорію інтер’єрної роботи». Таке спостереження актуальне як для Лондона, так і України.
Звичайно, на «ARTROOMS» глядачі бачать не лише «новачків», адже кожного року запрошуються «гості виставки» – відомі італійські, англійські чи інші художники з авторськими проектами, що демонструються у галерейному просторі готелю.
Україну цьогоріч представляв скульптор Єгор Зігура з проектом «AfterToday». Проект створювався впродовж 2012 – 2015 рр. й, певним чином, є передвісником та віддзеркаленням того, що відбувається сьогодні у Європейських країнах та Україні зокрема. Якщо говорити про можливість художником передчувати майбутні події, то слід звернутися до ідеї Єгора 2011 року щодо створення бунтівного образу готового діяти. Впродовж наступних років було зроблено безліч ескізів-пошуків, які вилилися у завершений скульптурний твір «Колос, що повстав» лише 2015 р.
Сам автор ототожнює проект з цивілізацією, де в загальнолюдській культурі кожна окрема культура з’являється, переживає певні цикли свого існування й зникає. Відповідно до цього образи серії («Колос, що споглядає» та «Колос, що руйнується», «Колос, що повстав», «Колос, що зникає», «Колос, що впав») позбавлені національних, історичних, соціальних ознак, бо є уніфікованим уособленням етапів циклічного розвитку цивілізації. Проте, теорія історичного коловороту, згідно з якою людство в цілому рухається по замкнутому колу з періодичним поверненням до вихідного стану і наступними новими циклами відродження і занепаду, у Єгора Зігури, відповідно до трактування даного стану суспільства, має песимістичний характер й завершується неминучим занепадом — «Колос, що впав». Втім, це — не вирок, а радше застереження, що спонукає замислитись…
Слід відмітити, що подібних «застережень» у творах абсолютно різних художників було чимало. У цьому контексті слід згадати фото TaroKaribe(Токио, Японія), що зображують людей без облич (закохану пару, натовп людей, фрагменти особистого життя), демонструючи уніфікацію людства та його прагнень, де суть стає не важливою і поступається місцем стандартній картинці – констатації успішності, щастя, родинного затишку. Проект «Подвійний код»/Binarycode Людмили Калініченко та Ксенії Ларіної з Росії також відображає сучасне безлике суспільство, що є оболонкою для беззмістовної споживацької системи, де сприйняття стає фрагментарним і будується на підміні понять. Тема розчинення індивідуального у сучасному світі технологій простежувалась й у творах художниці зі Словенії IvonMaro.
Що ж до формату, то у ньому також є родзинка, адже виставка розташовувалася у готелі Melia White House (знаходиться в центрі Лондона, біля Риджентс-парку), де кожен художник демонстрував свою творчість у окремому номері, що дозволяло реалізувати авторське бачення експонування та організації простору. Окрім цього, досить вдалою виявилася формула комунікації «глядач-художник», де митець без посередництва, наприклад, куратора, спілкується з глядачем, розповідаючи та дискутуючи щодо мистецтва.
На завершення варто відзначити, що українські художники абсолютно релевантні для міжнародного контексту, в якому в них, поряд із тим, величезна конкуренція.
Ольга Собкович